+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Контрольна робота
К-сть сторінок:
63
Мова:
Українська
ізраїльської армії США поставили значну кількість середніх танків “Супер Шерман”. К початку 1960-х років бойова цінність таких танків у порівнянні з радянськими Т-54, Т-55, які були на озброєнні сусідніх арабських країн, стала низькою. Тому шляхом встановки французької 155мм гаубиці М-50 на танкове шасі у 1964р ізраїльська фірма “Солтам” створила першу свою САУ. Досвід її використання у війні 1967р дозволив внести зміни у її будову – посилити бронезахист, довести боєкомплект до 60 снарядів, замінити карбюраторний двигун на дизельний – та створити нову систему, яка отримала назву “Солтам М-68”.
Подальші роботи велись у напрямку використання власної промислової бази – виробництво 155мм ствола розробки конструкторів фірми. Його установка на шасі англійського танку “Центуріон” обумовила появу нової самохідної системи – М72. Ствол САУ відповідав балістичним стандартам НАТО.
Нові САУ ізраїльської розробки з’явились вже у 1990-х роках після прийняття нових балістичних стандартів НАТО. 155мм СПГ “Рексел” була розроблена для експорту у країни Азії та Африки. Тому основні позитивні якості її конструкції – простота, надійність, мала вага, підвищена проходимість в умовах бездоріжжя. За рахунок зниження рівня захисту екіпажу САУ має дуже малу вагу – 18, 5 т (для порівняння – “Гіацинт – С” має вагу 28т). САУ обладнана апаратурою топогеодезичної прив’язки.
Але найбільш сучасною САУ Ізраїлю стала 155мм СПГ “Сламмер”. В якості шасі був використаний танк “Меркава”. Ствол має довжину 45 клб та заряджається ММЗ. Возимий боєкомплект складає 75 снарядів, що є найбільшим показником у світі для САУ аналогічного калібру.
Заслуговує уваги 155мм СПГ G-6 “Ріно” південноафриканської розробки. САУ зявилась у 1981р, після чого пройшла не тільки полігонні випробування, а і участь у бойових діях у Анголі. У серійне виробництво вона була запущена у 1988р. Її високі бойові якості в умовах пустелі привернули увагу військового керівництва ОАЕ, яке закупило САУ для озброєння власних артилерійських підрозділів.
На відміну від інших сучасних САУ G-6 має колісний хід (аналогічний варіант має тільки САУ, розроблена у Чехословакії – “Дана” та її модифікація “Сюзанна”).
Артилерійська частина аналогічна вже згаданої 155мм БГ G-5. Возимий боєкомплект складає 47 снарядів. САУ після модифікації обладнана сучасною системою управління вогнем.
Враховуючи здобутки ПАР у розробці нових ММЗ у G-6 є всі шанси увійти у число найкращих самохідних систем світу.
Висновки.
Аналізуючи тенденції розвитку САУ потрібно зауважити наступне:
Якщо першочергове створення САУ йшло шляхом встановлення модернізованих стволів існуючих буксируємих систем на застарілі танкові шасі, то у подальшому створення нових систем йшло паралельними шляхами – і буксируємий, і самохідний варіанти.
Використання в якості шасі елементів бронетанкової техніки, яка стоїть на озброєнні підрозділів, що підтримуються.
Поступове доведення возимого боєкомплекту до величини, яка забезпечує автономність дій при виконанні завдань протягом визначеного періоду бою та введення у склад боєкомплекту нових типів боєприпасів.
Перехід до майже повністю автоматизированої системи заряджання.
Обладнання САУ засобами топогеодезичної прив’язки та системою управління вогнем, спряженою з системою управління військами.
Зниження вагових та габаритних характеристик.
Поява нових САУ, які забезпечують виконання вогневих завдань не тільки полкового (бригадного) рівня, а й батальйонного, і вищих ланок.
Розвиток реактивних систем залпового вогню (РСЗВ)
РСЗВ є ефективним засобом істотного підвищення вогневої потужності частин і підрозділів СВ. Вони забезпечують високу щільність вогню та несподіваність нанесення вогневого удару, впливають на противника і морально, мають високі показники мобільності, прості та зручні в експлуатації. Недоліки реактивних снарядів – велике розсіювання, мала кучність стрільби – стали запорукою вдалого виконання вогневих завдань. РСЗВ доповнюють ствольну артилерію тим, що можуть забезпечити вогонь по великій площі ураження у той час, коли ствольна артилерія веде вогонь по малорозмірним об’єктам.
Як від артилерії вона є наймолодшою. Її історія почалась з 1939р, коли у СРСР були проведені перші випробування бойової машини реактивної артилерії (БМ РА) БМ-13. Перше бойове застосування відбулось 14 липня 1941р. біля м. Орша.
Саме СРСР досяг найбільших успіхів у створенні РСЗВ.
Першою післявоєнною БМ РА стала БМ-14-16, яка була прийнята на озброєння у 1952р. Ця система довго випускалась оборонною промисловістю СРСР та, крім країн ВД, поставлялась у Алжир, Анголу, Камбоджу, Китай, Єгипет, КНДР, Сірію, В’єтнам. Її застосування у локальних війнах та збройних конфліктах завжди давало позитивні результати.
Однією з її модифікацій був варіант РПУ-14, створений для артилерійських підрозділів повітряно-десантних військ. Аналогічні установки розроблялись також у Польщі, Китаї та ПАР. Компактна, неважка установка була популярна у діячів багатьох національно – повстанських рухів того часу, так як дуже підходила для партизанської тактики дій. На полі бою така установка могла переміщатись розрахунком у 5 чоловік.
Хоча слід замітити, що ці установки не забезпечували потрібної кучності стрільби, снаряди мали велике розсіювання. Тому у Китаї та ПАР для неї були розроблені снаряди з посиленою вражаючою дією.
БМ-14 та її модифікації застосовували турбореактивні снаряди, які на початку 1960-х рр. вже не відповідали вимогам щодо їх Дстр. Роботи конструкторів СРСР привели до прийняття на озброєння у 1963р 122мм БМ РА БМ-21 “Град” (комплекс з БМ, ТЗМ та реактивних снарядів