Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)

Об’єкт дослідження – самоосвіта школярів як педагогічне явище і компонент освітньої системи України.

Предмет дослідження – становлення і розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Мета дослідження – визначити й обґрунтувати основні етапи та тенденції розвитку самоосвіти школярів у вітчизняній педагогічній думці у досліджуваний період.

Завдання дослідження:

1. На основі аналізу науково-педагогічних джерел поглибити та конкретизувати розуміння сутності поняття “самоосвіта”.

2. Проаналізувати науково-педагогічні ідеї самоосвіти в контексті розвитку зарубіжної класичної педагогіки.

3. Виявити основні етапи розвитку ідей самоосвіти у вітчизняній педагогіці до ХІХ століття.

4. Розкрити тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ століття.

5. Дослідити внесок вітчизняних педагогів у розвиток теорії і практики самоосвіти у визначений період.

Для реалізації поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: контент-аналіз, узагальнення та систематизація виявлених документів і матеріалів, фактів, отриманих під час вивчення джерельної бази; порівняльно-зіставний – для аналізу науково-педагогічних ідей самоосвіти в контексті розвитку зарубіжної класичної педагогіки; хронологічний – для визначення головних етапів розвитку ідей про самоосвіту у вітчизняній педагогіці до ХІХ ст.; історико-логічний та системно-структурний – для розкриття основних тенденцій розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст.; персоналістично-біографічний – для виявлення внеску вітчизняних педагогів у розвиток теорії і практики самоосвіти. 

Методологічну основу дослідження становлять загальнотеоретичні та методологічні принципи пізнання; філософські, соціальні, психолого-педагогічні концепції щодо провідної ролі суспільно-політичних чинників у розвитку педагогічних ідей; положення системного і діяльнісного підходів у дослідженні та оцінці педагогічних явищ та процесів; концепція взаємозв’язку національного та загальнолюдського в розвитку самоосвіти. Методологічне значення мають принципи науковості, історизму та послідовності. 

Теоретичну основу дослідження становлять положення і висновки наукових праць щодо проблем історичного, соціально-економічного розвитку України (М. Грушевський, М. Драгоманов); матеріали з історії педагогіки та дидактики (М. Бунаков, В. Вахтеров, Б. Грінченко, М. Демков, О. Духнович, П. Каптерєв, М. Кареєв, М. Корф, Т. Лубенець, С. Миропольський, Н. Побірченко, М. Рубакін, К. Ушинський); дослідження проблеми самоосвіти учнів (А. Баранников, В. Буряк, А. Громцева, Г. Казанська, В. Козаков, І. Колбаско, Б. Райський, Н. Сидорчук М. Солдатенко та ін.); державні документи про розвиток освіти і школи в Україні.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку використано 408 джерел, з них 20 архівних. Досліджено звіти посадових осіб та губернських комітетів, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (фонди №№ 12, 336, 386, 442, 707). Проаналізовано фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України, а також педагогічну періодичну пресу досліджуваного та сучасного періодів, довідково-бібліографічну літературу, автореферати, дисертаційні дослідження та монографії з проблеми дослідження, праці вітчизняних педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХІХ – початку ХХ ст. Нижня межа визначається соціально-економічними і суспільно-політичними процесами, зумовленими антикріпосницькою реформою, що призвело до реформування освітньої галузі; верхня – соціально-економічними і політичними змінами у 1917-1920 рр., які зумовили загальну реорганізацію системи освіти. 

Організація дослідження. Дослідницька робота охоплювала три етапи наукового пошуку.

На першому етапі (2002-2003 рр.) обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання; проаналізовано історичну та педагогічну літературу; розроблено методику дослідження.

На другому етапі (2004-2005 рр.) здійснено аналіз джерел дослідження, насамперед, теоретичних розробок педагогів зазначеного періоду; систематизовано та узагальнено зібраний матеріал; уточнено цілі й завдання дослідження, які були сформульовані раніше; здійснено впровадження основних ідей.

На третьому етапі (2006-2007 рр.) проаналізовано та узагальнено науково-теоретичні джерела з досліджуваних проблем; впроваджено результати дослідження; проаналізовано та узагальнено науково-теоретичну базу досліджуваної проблеми; сформульовано загальні висновки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

– вперше системно відтворено історію розвитку ідей про самоосвіту в Україні від Х – до початку ХХ ст.; виявлено та обґрунтовано основні тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст.; 

– подальшого розвитку набули ідеї прогресивних вітчизняних педагогів досліджуваного періоду щодо формування науково-теоретичних основ і розвитку практики самоосвіти;

– до наукового обігу введено маловідомі та невідомі раніше архівні матеріали, а також ряд фактів, теоретичних ідей, які ґрунтуються на виявлених і проаналізованих нами історико-педагогічних матеріалах. 

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що розкрито загальне і специфічне у проблемі організації самоосвіти учнів; виокремлено теоретичні засади формування і структурування організаційно-педагогічних умов самоосвіти учнів; здійснено аналіз маловідомих джерел, що дозволило здійснити уточнення, нове інтерпретування підходів до організації самоосвіти учнів.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки є обґрунтованими рекомендаціями щодо подальшого вивчення історії вітчизняної педагогіки. Результати дослідження розширюють можливості організації самоосвітнього процесу різних категорій учнів; сприяють вирішенню завдання формування системи неперервної професійної освіти. Матеріали, що містяться в дослідженні, можуть бути використані у процесі вивчення історико-педагогічних дисциплін