Розвиток ідей про самоосвіту школярів в історії вітчизняної педагогіки (кінець ХІХ – поч. ХХ ст.)

4. Шапошнікова Л.М. Проблеми самоосвіти учнів у наукових працях Софії Русової // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. – Вип. 245. – 2005. – С. 190-196.

5. Шапошнікова Л.М. Феномен самоосвіти в контексті сучасного та історико-педагогічного наукового пізнання // Науковий вісник Чернівецького університету: Педагогіка та психологія. – Вип. 256. – 2005. – С. 187-194.

6. Шапошнікова Л.М. Становлення самоосвіти в Київській Русі // Проблеми початкової ланки освіти в контексті розвитку світових педагогічних тенденцій: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. – Київ-Хмельницький-Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 182-189.

7. Шапошнікова Л.М. Ідея самоосвіти в контексті розвитку зарубіжної класичної педагогіки // VII Міжнар. конф. “Стратегії та методи навчання мовам для спеціальних цілей”: Наук.-метод. матер. – К.: ІМВ, 2005. – С. 130 134.

8. Шапошнікова Л.М. До проблеми самоосвіти учнів у контексті наукових пошуків учених кінця ХІХ – початку ХХ століття // Шляхи підвищення ефективності навчання іноземної мови у вищому навчальному закладі: Матер. міжвуз. наук.-метод. конф. – Хмельницький: Вид-во Національної академії Державної прикордонної служби імені Б. Хмельницького, 2006. – С. 133-134.

9. Шапошнікова Л.М. Проблема процесу самоосвіти школярів в історичному контексті // 85 років освітнього шляху. Сторінки історії Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії: Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. – Хмельницький: ХГПА, 2006. – С. 189-191.

10. Шапошнікова Л.М. Концепція національного виховання та її зв’язок з ідеєю самоосвіти у педагогічній спадщині українських вчених і педагогів кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Педагогіка і психологія в контексті гуманізації освіти: Зб. наук. пр. / За заг. ред. проф. О.М. Коханка. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітительський Центр ім. М.К. Реріха; Хмельницький національний університет; Гуманітарний інститут Хмельницького національного університету, 2007. – С. 76-78.

 

 

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіка. – Житомирський державний університет імені Івана Франка, Житомир, 2007.

У дисертації висвітлено теоретичні засади дослідження проблеми розвитку ідей про самоосвіту в історії вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Проаналізовано стан розроблення проблеми в історико-педагогічному та соціально-педагогічному аспектах, поглиблено та конкретизовано сутність поняття “самоосвіта”. Розкрито основні тенденції розвитку самоосвіти учнів, визначено головні етапи еволюції ідей у вітчизняній педагогіці до середини ХІХ століття. Обґрунтовано положення інституційної моделі освіти та розроблено основні рівні самоосвіти (інституційний, позаінституційний, оказіональний). Розкрито особливості розвитку самоосвіти як освітнього феномена. 

У результаті здійснення історичного аналізу розвитку ідей про самоосвіту виокремлено три етапи цього процесу (фрагментарних наукових знань про самоосвіту, створення перших наукових теорій самоосвіти, самоосвітніх концепцій), визначено його часові межі. 

Визначено історичні особливості самоосвітньої діяльності та її головні завдання (поширення знань та підвищення освітньо-культурного рівня населення, розумове виховання та формування навичок самоосвіти, самовиховання і саморозвитку з метою подальшої самореалізації особистості).

Виявлено та обґрунтовано тенденції розвитку самоосвіти учнів у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ – початку ХХ ст. На основі наукового аналізу педагогічної спадщини видатних вітчизняних учених, педагогів, громадських діячів та етнокультурного компонента самоосвіти зроблено узагальнюючі висновки про можливість використання позитивних ідей з історії розвитку самоосвіти школярів у практиці роботи сучасної української школи.

Ключові слова: самоосвіта школяра, основні тенденції розвитку самоосвіти учнів, вітчизняна педагогіка, пізнавальний інтерес учнів, становлення української національної школи.

 

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 – общая педагогика и история педагогики. – Житомирский государственный университет имени Ивана Франка, Житомир, 2007.

Диссертационное исследование посвящено историко-педагогическому анализу развития идей о самообразовании школьников в отечественной педагогике в конце ХІХ – нач. ХХ вв.

На основе анализа научно-педагогической литературы дана характеристика понятия “самообразование”, выделены его основные категориальные признаки. Самообразование рассматривается в качестве: процесса усвоения знаний учащимися, педагогически организованного, обусловленного внутренними мотивами, потребностью в познании; деятельности, в которой личность самостоятельно определяет цели, удовлетворяет собственные познавательные потребности и совершенствует свои способности, качества и свойства; компонента системы образования, который в отдельные исторические периоды был определяющим в решении важных образовательных задач.

Проанализированы научно-педагогические идеи самообразования в контексте развития зарубежной классической педагогики, в котором большое значение придавалось чтению. На этой основе были разработаны практические рекомендации для самостоятельного чтения школьников, которые остаются актуальными и сегодня. 

Выделены основные этапы развития идей самообразования в отечественной педагогике: этап фрагментарных научных знаний о самообразовании (IХ-ХV вв.); этап создания первых научных теорий, касающихся самообразования (ХVI – середина ХVIII вв.); этап самообразовательных концепций (вторая половина ХVIII – середина ХIХ вв.).

В исследовании раскрыты тенденции развития самообразования учащихся в отечественной педагогике конца ХІХ – начала ХХ вв.: 

– формирование и повышение интереса учащихся к самообразованием за пределами элементарной народной школы;

– выделение институционных форм самообразования учеников (воскресные школы, народные библиотеки) с сохранением его внеинституционного и окказионального уровня; 

– повышение значения самообразования в отечественных педагогических теориях Б. Гринченко, Т. Лубенец, С. Миропольский, И. Огиенко); 

– распространение идей о самообразовании путем укрепления взаимосвязи системы образования, педагогической общественности, средств массовой информации; 

– усиление этнокультурного компонента самообразования учеников в конце ХІХ – в начале ХХ вв.

Анализ научных работ отечественных просветителей и педагогов (Б. Гринченко, Т. Лубенца, С. Миропольского, С. Русовой, М. Грушевского, И. Огиенко) свидетельствует об их значительном вкладе в развитие теории и практики самообразования в конце ХІХ – начале ХХ вв. и становление украинской национальной школы.

Определены актуальные проблемы, которые требуют дальнейшей разработки. Выявлены основные направления использования положительных идей из истории развития самообразования учащихся в процессе модернизации современной системы образования. 

Ключевые слова: самообразование школьника, основные тенденции развития самообразования учеников, отечественная педагогика, познавательный интерес учеников, становление украинской национальной школы.

 

Dissertation for the Degree of the Candidate of Pedagogical Sciences on specialty 13.00.01 – “General Pedagogics and History of Pedagogics” – Ivan Franko Zhytomyr State University, Zhytomyr, 2007.

The theoretical principles of the research of the problem of development of ideas about self-education in the history of home pedagogics in the end of the XIXth and the beginning of the XXth centuries are shown in the dissertation. The state of the decision of this problem in historical-pedagogical and social-pedagogical aspects and of research basic terms is analysed, the notion of self-education is deepened and concretized. The main tendencies of the development of pupils’ self-education are disclosed, the main stages of evolution of ideas in home pedagogics till the middle of the XIXth century are defined. The principles of institutional education model are substantiated and the main levels of self-education (institutional, extra-institutional, occasional) are worked up. The peculiarities of development of self-education as the educational phenomenon are disclosed.

As a result of the historic analysis of development of ideas about self-education three stages of this process are singled out (fragmentary scientific knowledge about self-education, making first scientific theories of self-education, self-educational conception), its time limits are defined.

Historic peculiarities of self-educational activity and its main tasks (spreading knowledge and increasing educational and cultural level of the population, mental upbringing and forming skills of self-education, self-upbringing and self-development in order to continue the subsequent personality realization) are defined.

The tendencies of pupils’ self-education development in home pedagogics in the end of the XIXth and the beginning of the XXth centuries are disclosed and substantiated. On the basis of scientific analysis of pedagogical heritage of outstanding home scientist, pedagogues and public figures and of ethnic-cultural component of self-education generalizing conclusions about the possibility of the usage of positive ideas in the history of pupils’ self-education development in the practice of the work of modern Ukrainian school are made.

Key words: pupil’s self-education, main tendencies of the development of pupils’ self-education, home pedagogics, pupils’ cognitive interest, the origin of the Ukrainian national school.