+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Магістерська робота
К-сть сторінок:
106
Мова:
Українська
є положення сучасної філософської та психолого-педагогічної наук про закони пізнання і організації навчально-пізнавальної діяльності (К. Абульханова-Славська, М. Алексєєв, Дж. Брунер, Д. Богоявленський, П. Гальперін, Є. Ільєнков, Г. Костюк, Н. Менчинська, С. Рубінштейн, М. Скаткін, Г. Щукіна та ін.), про активність суб’єкта і об’єкта у процесі трансформації знань (Л. Аристова, А. Брушлинський, В. Євдокимов, Л. Кондрашова, В. Лозова, В. Паламарчук, О. Савченко, А. Слободанюк, Т. Шамова), про організацію самостійної роботи учнів (В. Буряк, Б. Єсипов, Л. Жарова, В. Козаков, Б. Коротяєв, І. Огородников, П. Підкасистий, А. Усова та ін.). Загальнотеоретичні основи професійної підготовки педагога-хореографа розглядаються в роботах, Є. Валукіна, Ю. Громова, Т. Калашникової, А. Мессерера, С. Забредовського, та ін. Біля витоків виникнення та формування школи класичного танцю стояли Х. Іогансон, Н. Легат, М. Петіпа. Дану проблему досліджували такі відомі російські та вітчизняні педагоги, як Н. Базарова, Г. Березова, А. Ваганова, В. Костровицька, В. Мей, А. Пісарєв, М. Тарасов, Л. Цвєткова та інші.
Комплексний підхід до вивчення проблеми обумовив застосування таких методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми дав можливість визначити рівень самостійності студентів; емпіричні методи спостереження, порівняння, опитування показали можливості самостійної роботи; вивчення змісту матеріальних носіїв інформації (документальних джерел, студентських робіт, анкет) дозволило визначити стан проблеми в практиці підготовки майбутніх педагогів-хореографів; педагогічний експеримент був спрямований на виявлення умов раціональної організації самостійної роботи студентів спеціальності «Хореографія»; методи кількісної і якісної обробки експериментальних даних застосовувалися для визначення динаміки якості знань студентів і мотивації навчальної діяльності.
Наукова новизна і теоретична значущість дослідження: автором розкрито сутність і особливості організації самостійної навчальної роботи; виявлено характер її впливу на якість знань майбутніх педагогів-хореографів, на розвиток пізнавального інтересу; визначено умови ефективної організації самостійної навчальної та тренувальної роботи; визначено шляхи і засоби оптимальної організації самостійної роботи студентів-хореографів.
Практична значущість дослідження: полягає в розробці методичних рекомендацій щодо організації самостійної навчальної роботи студентів, системи завдань для раціональної організації самостійної роботи, дидактичного посібника для організації і проведення самостійної роботи студентів – робочого зошита.
Вірогідність і обгрунтованність результатів забезпечені правильним методологічним підходом до організації самостійної навчальної роботи студентів-хореографів, відповідністю наукового апарату предмета дослідження і впровадженням дослідницької методики, адекватної до поставлених задач. Реалізація методики дослідження підтверджена експериментальним шляхом. Висновки дослідження одержані, перевірені і підтверджені в ході дослідної роботи.
Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (96 найменувань).
Текст роботи викладено на 109 сторінках, подано 3 рисунки, 3 таблиці.
РОЗДІЛ 1. САМОСТІЙНА ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ХОРЕОГРАФІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
1.1.Самостійна пізнавальна діяльність студентів як предмет психолого-педагогічних досліджень
Проблема розвитку самостійної пізнавальної діяльності студентів неодноразово була предметом різноманітних психолого-педагогічних досліджень. Існує декілька підходів до трактування поняття «самостійна пізнавальна діяльність студентів. Поряд з «самостійною пізнавальною діяльністю» широко вживаються терміни «пізнавальна самостійність», «самостійна робота» і т. п. Без визначення співвідношень та взаємозв’язків між ними, уточнення їх сутності неможливо означити поняття «вміння самостійної пізнавальної діяльності».
Термін «вміння самостійної пізнавальної діяльності» складається з кількох ключових слів, які виражають певні поняття.
В. Даль тлумачив: «Самостійний – той, що стоїть або йде сам по собі, незалежно від інших, від чогось іншого. Самостійна людина – у кого свої міцні переконання, в кому немає хиткості. Самостійність – властивість, якість» [83].
Науковці зазначають, що в основі самостійності лежить наслідувальна діяльність. «Наслідування, – пише В. Просецький, – «будівельні ліси», які прибирають у міру росту і розвитку творчої самостійності та активності особистості» [76, с. 35].
Самостійність як суб’єктна активність особистості є предметом багатьох психологічних та педагогічних досліджень, її розглядають, як вольову якість особистості чи властивість (В. Богословський [9], А. Петровський, Г. Костюк та ін.), як рису характеру (К. Платонов [74]), як напрямок поведінки (С. Рубінштейн [78]) та ін.
В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко подає тлумачення «самостійності», як однієї з властивостей особистості, яка характеризується двома факторами: по-перше, сукупністю засобів знань, умінь і навичок, якими володіє особистість, по-друге, ставленням особистості до процесу діяльності, її результатів і умов здійснення, зв’язками з іншими людьми, що складаються в процесі діяльності [89, с. 297].
О. Грінько визначає самостійність як «рису особистості, вольову якість, що виявляється в умінні свідомо спрямовувати свою діяльність, поведінку у відповідності з власними поглядами й переконаннями, долаючи труднощі на шляху до поставленої мети» [22, с. 165 – 166].
Самостійність, за визначенням Ю. Дмитрової, – це така властивість особистості, яка проявляється в умілому використанні знань для вирішення на основі вольового зусилля поставлених життям завдань. Не сума психічних функцій, а органічна властивість особистості, в основі якої лежать такі компоненти, як система знань, володіння методами мислительної діяльності, організаційно-технічні навички, вольова спрямованість. Спрямованість особистості на вирішення завдання, зважування можливих шляхів і способів досягнення поставленої мети, прийняття відповідного рішення і, нарешті, його виконання – ось основні віхи, які, на думку Ю. Дмитрової, формують самостійну дію. Однак, в цьому випадку автор ототожнює самостійність з волею. Самостійність – не абстрактна характеристика особистості загалом, а характеристика, яка співвідноситься з поведінкою особистості. Людина, самостійна в одних сферах діяльності, може