Розвиток навичок самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

Розглянемо суть понять «пізнання».

Як зауважує С. Рубінштейн, пізнання – це загально-історичний процес творчої діяльності людей, що формує їх знання, на основі яких виникають цілі та мотиви людських дій [78, с. 30].

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренко визначає, що: «Пізнання – це процес цілеспрямованого активного відображення об’єктивного світу у свідомості людей. Пізнання є специфічною, вищою формою відображення. На відміну від нижчих форм відображення, воно здатне виходити за межі наявного стану речей, тобто відображати не тільки сучасне, а й майбутнє, не лише дійсне, а й численні можливості – конкретні й абстрактні – для вибору тієї з них, що найбільше відповідає інтересам людини» [89, с. 261].

Одним із ключових понять вмінь самостійної пізнавальної діяльності є «діяльність».

За О. Леонтьєвим, діяльність – це система, яка має будову, свої внутрішні переходи та перетворення, свій розвиток [48, с. 4].

Основою будь-якої діяльності є дія. Дія в психології – одна із складових діяльності людини, що зумовлена певним мотивом і співвідноситься з відповідною метою. Дія завжди направлена на досягнення мети. Один мотив але різна мета може поступово привести людину до різних дій.

Діяльність, дія, операція виявляють мотиваційні, цільові, інструментальні відносини особистості, утворюють гнучку динамічну систему, співвідношення з різними частинами дійсності: діяльність виступає як перетворення відношень між потребами суб’єкта і можливостями їх задоволення; дії – як відтворення та створення нових предметів людської культури; операції – як використання засобів матеріального та духовного освоєння світу [18, с. 32 – 39].

Діяльність завжди носить опосередкований характер. Її засобами є знаряддя, матеріальні предмети, знаки, символи та спілкування з іншими людьми. Здійснюючи будь-яку діяльність, ми реалізуємо в ній певне ставлення до інших людей, якщо вони навіть не присутні у момент її здійснення.

Людська діяльність завжди цілеспрямована, підпорядкована меті як запланованому результату. Мета направляє діяльність і коригує її процес.

У педагогіці діяльність – динамічна система взаємодій суб’єкта з навколишнім світом [26, с. 59], найважливіша форма прояву активного ставлення людини до навколишньої дійсності [15, с. 709].

Психологи К. Платонов та Г. Голубєв визначають діяльність як активну взаємодію людини із середовищем, у якому вона свідомо досягає поставленої мети [74, с. 53].

Психологічний та педагогічний аспекти теорії діяльності підкреслюють таку специфіку людської діяльності, як активність, динамічність, наявність потреби, яку людина задовольняє, взаємодіючи з навколишнім світом.

Кожна діяльність, як зазначає І. Зимня, має чітко визначену структуру, бо мінімально необхідною умовою формування будь-якої діяльності є наявність усіх її структурних компонентів та встановлення їх взаємозв’язків [36, с. 5].

Теоретичні положення наукових праць про діяльність дозволяють виділити у її структурі такі компоненти: суб’єкт, предмет, засіб, процес, зовнішні умови та продукт. Їх можна вважати незалежними один від одного. Суб’єкт існує незалежно від предмету (об’єкту) його діяльності. Те ж саме можна сказати про відношення засобу і предмету. Продукт діяльності – колишній її предмет, а предмет є майбутній продукт, вони не можуть існувати самостійно. Підсумками трансформації суб’єкта діяльності і її засобу (змінений суб’єкт і змінений засіб) є об’єкти. Вони можуть виявитися вельми значними та побічними результатами діяльності.

В. Козаков визначає дві групи елементів, що входять до складу діяльності: елементи організації (суб’єкт, процес, предмет, умови, продукт) та соціально-психологічні елементи (мета, мотив, засіб-спосіб, результат), що дозволяють розглянути діяльність у двох аспектах, а саме: її організаційну та психологічну структуру [39, с. 14].

О. Леонтьєв, який є автором теорії діяльності, вважає, що предметом діяльності є її дійсний мотив, під яким розуміють предмет речовий або ідеальний, що спонукає і направляє на себе діяльність [99, с. 68]. «Навчальна діяльність, – відзначає дослідник, – один із основних видів діяльності людини, спеціально спрямована на оволодіння способами предметних і пізнавальних дій, узагальнених у формі теоретичних знань. Навчальна діяльність – це вид діяльності, особлива форма соціальної активності особистості» [48, с. 69].

Діяльність у всіх випадках є актом, що ініціюється суб’єктом, а не запускається зовнішньою дією. Тому діяльність – це не сукупність реакцій, а система дій, які зв’язані в єдине ціле з її мотивом. Мотив – це те, заради чого здійснюється діяльність, він визначає сенс того, що робить людина.

Діяльність завжди носить продуктивний характер, тобто її результатом є перетворення як в зовнішньому середовищі, так і в самій людині, її знаннях, мотивах, здібностях. Залежно від того, які зміни відіграють головну роль або мають найбільшу питому вагу, виділяють різні види діяльності (трудова, пізнавальна, комунікативна і т.п.).

Отже, у психологічній науці виділяють різні види людської діяльності. Але, не дивлячись на різні підходи щодо її класифікації, більшість психологів виділяють саме пізнавальну діяльність.

В. Шапар тлумачить пізнавальну діяльність як сукупність дій пошукового характеру, що ведуть до відкриття невідомих фактів, теоретичних знань та способів діяльності, створення принципово нових духовних та матеріальних цінностей. Є такі види пізнання: пізнання наукове, пізнання повсякденне, пізнання художнє та пізнання релігійне [77, с. 339].

Пізнавальна діяльність – це система, що зв’язує між собою елементи, які в процесі реалізації навчально-пізнавальної мети забезпечують виконання трьох основних функцій: орієнтувальної, виконавчої, контрольно-коригуючої.