Розвиток навичок самостійної роботи студентів з дисципліни «Теорія та методика класичного танцю»

Як показує досвід, не всі студенти готові можуть самостійно працювати. Потрапляючи у нові умови навчання, багато з них мають складнощі у виборі прийомів самостійної роботи, не вміють розподілити свій час. Навіть за деяких умінь самостійно працювати, процес прийому, осмислення, переробки, інтерпретації і фіксування необхідної навчальної інформації викликає суттєві труднощі. За таких умов провідна роль відводиться викладачеві, який повинен створювати для майбутніх вчителів хореографії відповідні умови та надавати допомогу в організації самостійної роботи.

В складному процесі виховання молодих спеціалістів, що обумовлюється специфікою педагогічних вузів і, зокрема, факультетів мистецтв, де заняття в основному проводяться індивідуально, роль педагога з фаху є величезною. Від особистості викладача, його кваліфікації, людського та творчого контакту зі студентами залежить дуже багато. Постійно спілкуючись зі студентами, він впливає на формування їхнього світогляду, громадської активності, виховує відчуття відповідальності, дисципліни, творчого ставлення до праці, вчить власній професії, готує кваліфікованих фахівців.

“Самостійна (під спостереженням педагога) робота молодого хореографа найбільш природний і дієвий важіль творчого становлення потенційного виконавця», – пише Е. Либерман [50, с. 229], тобто завдання викладача навчити студента розібратися у творі та показати результат своєї дослідницької і практичної роботи. Самостійна робота передбачає роботу над деталями виконання (ритмом, динамікою, нюансуванням, артикуляцією), технічне засвоєння твору, осмислення художніх завдань, тобто пошуку найбільш оптимальних методів та прийомів роботи над хореографічним твором та вміння аналізувати якість свого виконання. Самостійне засвоєння нового матеріалу – знайомство з методичною літературою, прослуховування звукозаписів, робота над творами для ескізного вивчення, читання хореографічного тексту також може бути завданнями для самостійної роботи майбутніх вчителів хореографії.

Самостійна робота як вид навчальної діяльності буде ефективною лише за таких умов: коли ця робота буде чітко організована; коли вона є складовою навчально-виховного процесу, а не епізодичним явищем; коли за самостійною роботою студентів здійснюється постійний контроль. Здатність студента до самостійної роботи можна розвивати різними засобами.

Активність особистості студента виявляється у постановці мети самостійної роботи, її плануванні, визначенні засобів, самомобілізації та самоконтролю, оцінці результатів. Педагог повинен постійно виявляти і підтримувати творчу ініціативу студента, виховувати в нього здатність самостійно вирішувати художні завдання. Важливим є підбиття підсумку кожного заняття, що прищеплює студентові усвідомлене критичне ставлення до власної роботи.

Самостійна робота студентів є основним засобом виявлення та розвитку в них творчих здібностей, підготовки їх до практичної професійної діяльності. Залежно від підготовленості студентів викладач щоразу повинен визначати послідовність і насиченість самостійної роботи. У зв’язку з цим і види самостійної роботи поступово ускладнюються.

Для того, щоб самостійна робота студентів була ефективною, потрібно дотримуватись певних умов: чіткої, конкретної постановки завдань; характер завдань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинне змінюватись; завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними; повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи; повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи в процесі навчання; важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи; повинен існувати взаємозв’язок аудиторної та позааудиторної самостійної роботи.

Самостійна робота сприяє оволодінню практичним матеріалом та загальному хореографічному розвитку студентів Відомо, що без наполегливої, систематичної самостійної роботи, оволодіння складною професією педагога-хореографа стає неможливим.

Незважаючи на те, що зазначена якісна характеристика особистості трактується дослідниками по-різному, всі вони вважають, що пізнавальна самостійність характеризується, перш за все, засвоєнням способу творчої діяльності, тобто самого шляху пізнання.

Вчені доводять, що основу пізнавальної самостійності становлять інтелектуальні здібності та вміння, готовність особистості до самостійної пізнавальної діяльності, до оволодіння методикою самостійного пошуку, організованість, цілеспрямованість, самоконтроль, здатність коригувати пізнавальну діяльність відповідно до певних методичних настанов.

Отже, можна вважати, що «пізнавальна самостійність» лежить в основі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності студентів». Пізнавальна самостійність студентів у процесі навчання необхідна, оскільки вона повинна забезпечити здійснення одного з найважливіших принципів педагогіки вищої школи – принципу свідомості.

В основі пізнавальної самостійності студента лежить його пізнавальна активність. Активність у навчанні характеризується стійким інтересом до навчального матеріалу, його розумінням, спрямованістю на подолання труднощів у його засвоєнні, спрямованістю уваги і мислительних операцій (аналізу і синтезу, порівняння, систематизації й узагальнення тощо). У сучасній дидактиці виділяють три рівні пізнавальної активності [12; 13; 80]:

1) відтворююча активність – характеризується прагненням особистості запам’ятати і відтворити навчальний матеріал, оволодіти його застосуванням за зразком, їй властива відсутність бажання поглиблювати знання;

2) інтерпретуюча активність – характеризується прагненням особистості усвідомити вивчене, пов’язати його з вже відомим навчальним матеріалом, оволодіти способами застосування знань у нових умовах. На цьому рівні активності особистість більш самостійна, вона намагається знайти шляхи подолання труднощів;

3) творчий рівень активності – характеризується прагненням особистості до знаходження нового, раніше невідомого способу розв’язування задачі (вирішення проблеми). Особистість наполегливо просувається до мети.

Отже, є підстави вважати, що активність у навчанні – це не просто діяльність студента, а якість цієї діяльності, в якій знаходить прояв особистість самого студента, його ставлення до змісту і характеру діяльності та прагнення мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення навчально-пізнавальної мети.

Найбільш дослідженим у проблемі «вмінь самостійної пізнавальної діяльності» є питання