Розвиток ринку цінних паперів в Україні

 

 

Основними регуляторними заходами, спрямованими на розвиток ринку цінних паперів в Україні, має бути перетворення його на потужний механізм мобілізації тимчасово вільних грошових коштів громадян і підприємств та їхньої трансформації в інвестиційні ресурси. Передумовою цього має бути наявність виваженої та всебічно обґрунтованої національної стратегії розвитку фондового ринку, відповідної законодавчої бази, ефективної практики державного регулювання, достатньої кількості фінансових установ, що мають довіру у населення та бізнесу, широкого спектру інструментів фондового ринку, сучасних технології та інноваційних підходів до їх використання.

Більшість із зазначених складників в Україні перебуває у зародковому стані, що стримує активізацію ринку цінних паперів. Все це призводить до того, що ані держава, ані бізнес не розглядають національний фондовий ринок як надійне джерело залучення інвестиційних ресурсів, а переважна частина підприємницьких структур та населення взагалі не мають до нього доступу.

В даному розділі встановлено особливості розвитку ринку цінних паперів:

- орієнтація ринку на першочергове обслуговування фінансових потреб держави;

- непрозорість менеджменту в а акціонерних товариствах та масові порушення прав акціонерів;

- відсутність законодавчого захисту прав інвесторів;

- обмеження ринку цінних паперів у кількісті потенційних інвесторів та високий рівень залежності вітчизняного фондового ринку від іноземних інвестицій;

- криза довіри потенційних інвесторів до українських цінних паперів;

- викревлене співвідношення надійності та дохідності на ринку цінних паперів України;

- значні політичні ризики у діяльності вітчизняного фондового ринку та не прогнозовані дії органів державної влади.

З урахуванням вищенаведених проблем сформульовано ряд пропозицій щодо розвитку ринку цінних паперів в Україні та системи його регулювання. Доведено необхідність прав інвесторів та державних інтересів на ринку цінних паперів. У такий спосіб, забезпечується надання певних державних гарантій збереження коштів дрібних власників цінних паперів.

Спільною рисою, що можна виділити у структурі ринку ДЦП, є перевага довгострокових і середньострокових випусків урядових зобов’язань. Питання ж конкретної тимчасової структури випусків, що перебувають в обігу, є національною особливістю конкретного ринку.

Серед англосаксонських країн найбільш спільний період обігу державних цінних паперів мають США і Канада. У Європі більш розвинені ринки (Великобританія, Німеччина, Франція) мають дещо тривалий середній період обігу державних цінних паперів порівняно з менш розвиненими ринками (Італія, Іспанія).

Ще одним спільним елементом є поширення американської системи первинних дилерів. Зазначимо, що сьогодні на розвинених РДЦП як агенти емітента на первинному ринку виступають лише первинні дилери. Хоча вони можуть по-різному називатися в різних країнах (primary dealers, primary distributors, primary participants, market-makers, registered dealers), однак їх основні функції на ринках державних цінних паперів є подібними в усьому світі.

Проведений аналіз практики організації та регулювання ринку ДЦП у розвинених країнах дає можливість стверджувати про зменшення розбіжностей у регулюванні ринків урядових зобов’язань. Причиною цього, на нашу думку, є тенденція інтернаціоналізації фінансових ринків, які ми можемо спостерігати в останні десятиріччя, і, як наслідок, маємо стирання істотних розбіжностей між англосаксонською та євроконтинентальною моделлю.

Запозичення зарубіжного досвіду в цьому аспекті є важливим напрямом подальшого розвитку РДЦП в Україні, оскільки саме комерційні банки є основними держателями державних облігацій. Тому сьогодні потрібно здійснити спробу диверсифікувати джерела залучення фінансових ресурсів, підвищити частку запозичень у нефінансовому секторі і збільшити роздрібну базу ринку ДЦП. Як зазначалося вище, продаж державних зобов’язань приватним небанківським інвесторам (як і іноземним інвесторам) прямо не впливає на стан банківських резервів, зміну грошової бази чи грошових агрегатів, що в свою чергу не впливає на рівень інфляції в країні.

Певними кроками у вирішенні цього питання могло б стати заохочення дрібних інвесторів за допомогою зниження їх витрат при проведенні операцій з ДЦП. Для цього можна було б використати досвід США, коли у липні 1986 р. Казначейством була запроваджена система „Treasury Direct Book-entry Securities System”, що дозволяє дрібним інвесторам купувати державні цінні папери з незначними витратами. Крім того, система також передбачає і спеціальні можливості реінвестування, що дозволяють обмінювати старі облігації на нові за вигідним курсом. У Великобританії дрібні інвестори можуть купувати і продавати „гілти” за допомогою Національного ощадного облігаційного реєстру (National Savings Stock Register), що також знижує рівень їх витрат [2].

 

 

Відповідно до назви роботи та поставленої мети було досліджено наступні питання та запропоновано заходи щодо покращення функціонування ринку цінних паперів:

- охарактеризувано сутність та складові ринку цінних паперів;

- розглянуто ринок муніципальних позик та його роль в забезпеченні розвитку фінансового ринку;

- досліджено організаційно-правові особливості функціонування ринку цінних паперів в Україні та на прикладі світового досвіду;

- проведено аналіз тенденції розвитку та впливу фінансової кризи на ринок цінних паперів в Україні;

- досліджено світовий досвід із функціонування та стабілізації ринку цінних паперів, у тому числі муніципальних позик, в умовах фінансової кризи; визначено можливості його застосування в Україні;

- запропоновано заходи із стабілізації ринку цінних паперів в Україні.