Розвиток сільського господарства Північно-східної Угорщини в 1945-1961 роках (історичний аспект)

Повернення до цяєї моделі в майбутньому неможливе, тому її варто розглядати як невдалий експеримент в Угорщині.

Предметом дослідження є заходи уряду Угорщини у справі післявоєнної економічної та політичної консолідації в країні та проведення системного реформування сільського господарства, тобто впровадження нових аграрних відносин та відповідна реакція населення на заходи примусової колективізації.

Методологічною основою роботи є структурно-функціональний підхід до наукового пізнання, який дав змогу розглянути питання в системному зв'язку з подібними процесами не лише в Угорщині, але й у всіх сусідніх країнах, які попали в орбіту політичної гегемонії Радянського Союзу. В основі дисертації лежить проблемно-хронологічний принцип аналізу. Його використання сприяло вивченню найважливіших історичних подій і політичних змін, які ще не стали об'єктом наукових розробок.

Джерела та основа дисертації. Основними джерелами роботи були матеріали Архіву Саболч-Сатмарської області, що містять дані з історії розвитку сільського господарства регіону. Серед них найбільшу цінність представляє архів Угорської соціалістичної робітничої партії. Великий масив інформації переданий до місцевих та загальнодержавних архівів тільки в 1992 році. До 1989 року ці матеріали зберігалися в партійному архіві і доступ до них був можливий тільки за спеціальним дозволом. З 1995 року ці документи доступні для дослідників, з умовою дотримання ними закону про захист інформації.

Важливу інформацію містили також використані нами фонди обласних і районних виконавчих комітетів, де наявні документи про конкретну діяльність 170 держгоспів і колгоспів, які знаходились на території регіону. Однак робота над документами вимагала деякої обачності, тому що в 50-х роках не рідкими були випадки перекручення фактів приписок із метою створення видимості сприятливої тенденції розвитку колгоспів. Нами наводяться численні факти, що свідчать про перекручення даних стосовно діяльності колгоспів. Робилося це за вказівкою вищих партійних та державних органів управління.

Аналогічно аналізувалися та перевірялися статистичні дані 50-х років, але виключити їхнє використання неможливо. Починаючи з 1956 року Центральне Статистичне Управління Угорщини видавало щорічні статистичні дані в розрізі кожної області, що, незважаючи на деякі недоліки, є цінними джерелами інформації.

Велике значення для нас представляли матеріали, котрі з’явилися після демократичних перетворень 1990 року. З нагоди 40-річчя народного повстання 1956 року з'явилося багато публікацій по історії розвитку сільського господарства. Варто виділити документальні збірники під редакцією Нори Дікан, які містять інформацію про репресії після поразки визвольного руху, що підтверджені судовими справами.

Нарешті треба відзначити новизну матеріалів, опублікованих в останні роки, – досліджень історії окремих населених пунктів, де містяться дані про розвиток окремих держгоспів і колгоспів.

Рівень наукового дослідження проблеми. Усі публікації, у яких висвітлюється дане питання, можна розділити на дві групи. Для більшості праць, опублікованих до 1990 року, характерна ідеологічна мотивація, що однозначно вказувала на переваги колективізації землі в інтересах інтенсивного розвитку сільського господарства країн. У той же час у публікаціях Жигмонда Дьормоті, Йожефа Ботара, Шандора Орбана можна знайти інформацію про детальний опис подій досліджуваного періоду.

Недоліком цих робіт є те, що в них не були використані, точніше не могли бути використані факти про негативні сторони колективізації, котрі свідчили про протистояння більшості селян цьому процесу. Народне повстання 1956 року в марксистських працях трактувалося як контрреволюція, а реформи на селі уряду Імре Надя взагалі замовчувалися. Публікації інших авторів з проблематики розвитку сільського господарства мають аналогічні недоліки. Зміна світогляду з цієї теми спостерігається в роботах, обпулікованих тільки у 80-х роках, коли з'явилися перші ознаки недосконалості системи сільського господарства. Одночасно з цим у публікаціях залишалася ідеологічна спрямованість, тому що угорські автори і надалі допускали тільки єдиний шлях покращення стану сільського господарства Угорщини – через колективізацію землі.

Серед публікацій з цієї тематики особливо варто виділити роботи українських авторів (Кипаренко Г. М., Івасюта Н. К., Ілько В. І., Міщанин В. В., Тивадар М. П.). Характерні риси аграрних відносин Угорщини (присадибна ділянка, система оплати праці, підсобне господарство, система організації праці) представляли значний інтерес для іноземних дослідників. Їх публікації містили в собі детальнішу і достовірнішу інформацію, ніж публікації угорських авторів.

Наприкінці 80-х років, напередодні демократичних перетворень почали з'являтися окремі праці, у яких дана тема висвітлювалась у світлі політичних змін, що відбувалися в країні, із використанням недоступної раніше інформації. Після демократичних перетворень в Угорщині в 1990 році кількість публікацій на цю тему збільшилась, однак серед них було мало таких, які містили б глибокий аналіз перемін, що відбувалися. В основному вони носили інформаційний характер у формі мемуарів або щоденників.

З регіональних публікацій варто виділити серію робіт Нори Дікан, що висвітлюють репресії, які відбувалися в різних областях після поразки народного повстання 1956 році. Також слід виокремити збірник документів, опублікований у 1989 році під редакцією Іштвана Віда про події жовтня 1956 року в Саболч-Сатмарській області.

Дотепер немає регіональних публікацій по даній темі, де був би узагальнений і глибоко проаналізований даний період розвитку сільського господарства. Частково ця прогалина могла бути заповнена в двотовній монографії, опублікованій в 1993 році (Монографія Саболч-Сатмарської області, під редакцією Ласло Червеняка, Ніредьгаза, 1993 р.), одначе розділи, у яких висвітлюється розвиток сільського господарства після 1945 року, містять в основному статистичні дані.

Більш вдалими вважаємо центральні публікації авторів