Розвиток сільського господарства Північно-східної Угорщини в 1945-1961 роках (історичний аспект)

«Тепер ми йдемо, прийшов наш час» – говорив голова ради Саболчбака на одному партійному форумі і цей погляд характеризує все районне керівництво. Починається знову примусова колективізація, боротьба проти “куркулів”, розмежування землі, розміри котрої після області Ваш, в області Саболч були найбільшими.

З'явилася комплексна програма розвитку кількості колгоспів в області. Керівництво хотіло б досягти вступу в колгоспи 8-9 тисяч нових членів із 25-30 тисячами гектарів землі до кінця 1956 року.

Паралельно з цією програмою створили перспективний план розвитку сільського господарства на 1956-1960 роки. У цьому плані уперше із початку колективізації, уже спостерігаються спроби пристосування структури культур, що вирощуються, до кліматичних умов регіону. Наприклад, посадка нових фруктових садів, будівництво заводів по переробці овочів і фруктів, а також будівництво сховищ для їхнього збереження. Це вже були перші ознаки появи нових методів ведення сільського господарства.

Однак планові показники вирощування окремих культур були не реальні, як і в 50-ті роки.

Широкомасштабна колективізація і виконання нереальних планів були перервані революційно-визвольним рухом, що почався в жовтні 1956 року.

У другому параграфі цього розділу зроблений аналіз подій, що відбувалися у цей період. Він дав зрозуміти, що назрів час відоеремлення диктаторської політичної влади від народного господарства. була зроблена спроба замість реформ провести ломку існуючої державної системи.

До демократичних перетворень 1990 року ці події з ідеологічних причин не можна було об'єктивно розкривати і досліджувати. Після зміни суспільного ладу з'явилися документи, спогади на дану тему. Однак узагальнених матеріалів по сільському господарству якогось конкретного регіону дуже мало.

Під час революції в області Саболч-Сатмар із 350 колгоспів 250 ліквідувалося. У колгоспах залишилися тільки безземельні селяни, як орендарі одержаних резервних земель.

Селяни області стежили за порядком, завдяки їм в селах не відбулося жахливих руйнацій.

Потік радянської армії, що проходив через територію області, викликав сильні негативні емоції. Перші жертви революції з'явилися саме на цьому грунті. Через географічне положення області його жителі першими відчули на собі насильство й усвідомили той факт, що в цій визвольній війні угорський народ не може розраховувати на підтримку зі сторони. Європа, розділена Ялтинською угодою, залишилася без змін.

П'ятий розділ дисертації “Завершення соціалістичної реорганізації сільського господарства краю (1957-1961 рр.) ” висвітлює події, коли на території Угорщини відбулося завершення соціалістичної реорганізації сільського господарства і припинилася тисячолітня традиція індивідуального землеробства.

1957 рік із цього погляду є перехідним, тому що в цей період робочо-селянський уряд залишив у силі закони, прийняті ще урядом під керівництвом Імре Надя, що стосувалися індивідуальних господарств і навіть із метою стабілізації обстановки приймав аналогічні закони. Ці заходи до деякої міри сприяли поліпшенню ситуації в сільському господарстві. На підставі цього в одному із своїх виступів перший секретар Угорської Соціалістичної Робочої партії області Ондраш Бенкеш заявив, що стан дрібних і середніх селянських господарств дуже добрий.

Однак уряд Кадара ні на хвилину не відмовився від подальшої колективізації сільського господарства. Так вже в липні 1957 року був опублікований проект заходів щодо цього питання. На відміну від попередніх урядів, ця робота проводилася систематично і планомірно.

Конкретна організаційна робота в області Саболч-Сатмар – як і по всій країні – почалася в січні 1958 року. У дисертації в розрізі років можна простежити агітаційну роботу, проведену в населених пунктах області, і її результати.

У звітах обласного комітету партії, що направлялися в Центральний Комітет, відзначаються випадки насильства, погроз і психологічного тиску з боку агітаторів по відношенню до селянства.

У дисертації, поряд з інформацією про «успіхи» колективізації, приділена велика увага питанню удосконалення системи керування створеними господарствами, починаючи з кадрової політики до істотних змін у технології ведення сільського господарства.

Уряд Кадара на відміну від його попередників велику увагу приділяв питанню поліпшення умов роботи колективних господарств. За три роки істотно поліпшився склад фахівців колгоспів, за рахунок державних дотацій поліпшився їхній технічний потенціал, почалися великі капіталовкладення в колективні господарства, і поступово з'явилися позитивні результати, спрямовані на збільшення площ садів.

Однак, хоча і не так чітко, відчувався опір частини селян проти інтенсивної колективізації. Листівки, написи на стінах говорили про те, що селянство області по-іншому бачить своє майбутнє.

Все це вже не могло зупинити початий процес, і 8 березня 1961 року обласний партійний комітет рапортував Центральному Комітету партії, особисто Каролю Неймету, що в області колективізація закінчена.

Колективізація не була закінчена тільки в трьох населених пунктах Нірлугош, Пенеслек, Нірбелтек на території 10 000 гектарів землі, що у звіті були відзначені як низькородючі.

Таким чином, із запланованих 299 колгоспів у 1960 році працювали 243.

Після цього основне завдання, що стояло перед обласними партійними організаціями, полягало в збереженні існуючих колгоспів за будь-яку ціну. У цей час в області знаходилися під постійним наглядом 2716 чоловік, котрі в минулому були “куркулями”, учасниками революційно-визвольного руху і колишні жандарми. Не дивлячись на це,