Розвиток сільського господарства Північно-східної Угорщини в 1945-1961 роках (історичний аспект)

 

У вступі обгрунтовується актуальнність теми дисертації, визначаються мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, визначаються методологічні основи дослідження, хронологічні рамки, вказується форма апробації результатів дисертаційної роботи і публікацій з теми, що досліджується.

У першому роділі – «Джерельна основа дослідження та стан наукової розробки проблеми» аналізуються використані матеріали фондів центрального державного архіву Угорщини і Архіву Саболч-Сатмарської області в м. Ніредьгаза, особливо фондів органів самоврядування. Широко використані архіви Угорської соціалістичної робітничої партії. Ці матеріали фондів до 1995 р. не були доступні і вперше вводяться в науковий обіг у нашій дисертаційній роботі (117 одиниць збереження). Ретельному аналізу і перевірці піддалися стистичні дані 50-60 років Центрального статистичного управління Угорщини, а також районні і обласні щорічні статистичні інформації про організацію колгоспно-держгоспного виробництва в Саболч-Сатмарській області.

У розділі дисертаційної роботи представлені також матеріали, опубліковані після демократичних перетворень 1990 року. З нагоди 40-річчя визвольного руху 1956 року з'явилося багато публікацій з історії розвитку сільського господарства (Нора Дікан, Жигмонд Дьормоті, Йожеф Ботар, Шандор Орбан). Недоліком більшості публікацій до 1990 року є те, що в них не були використані, точніше не могли бути використані факти негативної сторони колективізації, що висвітлювали протистояння селян цьому явищу. Визвольний рух 1956 року в них розглядався як контрреволюція, і вони не надавали значення тим реформам, які намагався впровадити уряд, очолюваний Імре Надьом. Істотна зміна в оцінці об'єктивності недосконалості системи сільського господарства відбулася в публікаціях лише у 80-х роках. З огляду на економічні зв'язки Північно-Східного регіону Угорщини поза межами державних кордонів, привертає увагу доробок українських істориків (Клименко Т., Кипаренко Г., Івасюта М., Ілько В., Ілько І., Міщанин В.). Характерні риси колективізації земельних ділянок Угорщини (присадибна ділянка, система оплати праці, підсобне господарство, система огранізації праці) представляли інтерес для зарубіжних дослідників. Слід відзначити, що в окремих випадках ці публікації містили в собі більш реальну і достовірну інформацію, ніж публікації угорських авторів. Все ж у публікаціях 50-80-х років спостерігалася ідеологічна спрямованість, тому що автори соціалістичних країн допускали тільки один шлях розвитку сільського господарства Угорщини – через колективізацію землі.

Наприкінці 80-х років напередодні демократичних перетворень в Угорщині почали з'являтися регіональні і центральні публікації, у яких історія колективізації висвітлювалась у світлі політичних змін, що відбувалися в країні, із використанням раніше недоступної інформації. В 90-х роках були зроблені спроби піддати аналізу сільське господарство Угорщини в 40-80-х роках, але вони носили інформаційний характер у формі мемуарів або щоденників. Дотепер немає регіональних праць, у яких були б зроблені спроби, використовуючи нові архівні джерела, піддати глибокому аналізу розвиток сільського господарства після 1945 року.

Наші публікації в кінці 90-х років (монографія і 6 статей) розкривають широкий спектр колективізації у Північно-Східній Угорщині (насильна колективізація, боротьба з «куркульством», боротьба з непокірними елементами села, відправка в робочі табори та примусова міграція населення, оподаткування, організація МТС та навчання кадрів тощо).

Студії сучасних дослідників полягають у тому, що колективізація сільського господарства як єдиний процес реформування аграрного сектора була хибним шляхом. Однак угорська модель після визвольного руху 1956 р. стала предметом вивчення істориків-аграрників країн соціалістичної співдружності. Вона вийшла більш вдалою, тому що народилася в умовах незгасної боротьби селянства проти колективізації. Це не дало можливості уряду, очолюваному Яношем Кадаром, впровадити більш «чисту» модель колективізації, що застосовувалась в Радянському Союзі. Завдяки цій боротьбі в аграрному секторі Угорщини були збережені окремі форми приватної власності і використані нові елементи матеріального заохочення селян. Це сприяло інтенсивності розвитку даного сектора.

Підсумовуючи наші студії про джерельну основу та стан наукової розробки проблеми, зазначимо, що вона залишається актуальною і заслуговує на глибше та неупереджене її вивчення.

У другому розділі «Аграрні відносини в Північно-Східній Угорщині у період коаліційного уряду (1945-1948) « в історичному аспекті робиться огляд розвитку сільського господарства регіону до 1945 р., розглядаються причини та наслідки політики Угорщини у зазначений період, визначено специфіку лібералізованої моделі політичного режиму Угорщини, а також тенденції соціальної стратифікації угорського суспільства.

Внаслідок впровадження часткових, короткострокових економічних реформ, в Угорщині утворився специфічний, відмінний від інших держав «соціалістичного блоку», лібералізований варіант політичного режиму, основу якого визначало монопольне право правлячої із 1956 р. УСРП. При всіх прорахунках, незавершеності, економічні реформи, які проводились в Угорщині протягом 60-80-х рр. ХХ ст., створили сприятливі умови для подалього розвитку ринкових відносин і поширення демократії в країні.

Аналізуючи взаємозв'язок політики реформ із соціальною стратифікацією в Угорщині в контексті трансформування угорського суспільства, слід зазначити, що однією з головних традиційних структуротвірних засад соціальної стратифікації є відносини власності. Втім, ці відносини як в Угорщині, так і в інших країнах Центрально-Східної Європи за умов «реального соціалізму» з кінця 40-х рр. ХХ ст. поступово трансформувалися у соціальні функції певних груп суспільства.

Тому як відродження та розвиток дійсно економічно детермінованих соціальних верств, груп населення можна розглядати наслідки проведення економічної реформи, яка (попри всі її недоліки) все ж таки значно сприяла відтворенню, поступовій еволюції суб'єктів власності, відродженню структури приватного підприємства, соціальній мобільності угорського населення.

Отже,