Ринок землі та нерухомості

 

1.1 Економічний зміст ринку землі та сутність земельних відносин

1.2 Особливості формування ціни на землю та її грошова оцінка

2.1 Ринок нерухомості та його інфраструктура

2.2 Види операцій з нерухомим майном та оцінка нерухомого майна

2.3 Циклічність ринку нерухомості та його взаємодія з іншими секторами фінансового ринку

3.1 Основні засади економіко-правового механізму реформування ринку землі

3.2 Право власності на нерухоме майно: порядок набуття та державної реєстрації

 

 

Земля є основним ресурсом людського розвитку, адже без неї не може підтримуватися життя на Землі. У суспільстві земля виконує багато функцій. З фізичної точки зору, цей простір, де люди пересуваються і створюють житло, природне середовище звідки людство одержує продукти харчування і воду. З екологічної точки зору, земля відіграє провідну важливу роль у стратегії розмноження і виживання багатьох існуючих біологічних видів. Нерідко, саме земельні конфлікти є причиною того, що країна воює із країною, а сусід ворогує із сусідом. З економічної точки зору, саме землю можна вважати базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. З юридичної точки зору, земля – це абстрактна сукупність майнових прав, а із соціальної і культурної точок зору – це джерело ідентичності та духовних сил народу, його найцінніше багатство. Земля основний ресурс, без якого не може існувати жодна держава. Ось чому турботливе відношення до землі завжди матиме величезне значення як для нинішнього, так і для прийдешніх поколінь. Держава історично займається управлінням земельними ресурсами, щоб забезпечити їх раціональне використання і сприяти економічному розвитку. Наявність системи законодавства про землю і нерухомість, що визначає відповідні права і обов’язки індивідів та спільні інтереси груп населення, є необхідною передумовою сталого економічного розвитку.

Жодна країна не може зберігати стабільність у межах своїх границь або підтримувати економічний розвиток, якщо в неї немає виваженої земельної політики, що сприяє зміцненню впевненості громадян і господарюючих суб’єктів у гарантуванні державою їх прав та інтересів. Визнання того, що земля є джерелом добробуту, лежить в основі ефективного управління на вищому рівні і ефективної роботи органів державного управління. Ефективне управління земельними ресурсами, приватна власність на землю і захищеність власності є основою стійкого соціально-економічного розвитку.

Роль землі в економіці не завжди очевидна, але дуже важлива. Без захищених прав на землю не може бути сталого розвитку, оскільки серед підприємців не багато найдеться бажаючих робити довгострокові інвестиції.

У багатьох країнах термін «нерухоме майно» використовується, щоб сказати про землю. В Україні історично розрізняють землю і пов'язані з нею будівлі, називаючи останні «нерухомістю» або «нерухомим майном». 

Земля має багато атрибутів та характеристик, кожну з яких потрібно враховувати, прагнучи досягти сталого розвитку. Для цього, держава повинна мати гарну систему управління земельними ресурсами та їх обліку, щоб забезпечити захист власності; облік вартості, щоб забезпечити справедливість при оподатковуванні землі і нерухомості, а також справедливість при примусовому відчуженні землі для суспільних цілей; облік землекористування, щоб забезпечити ефективне управління ресурсами і їх стабільність.

Дослідження природи, умов та особливостей функціонування ринку нерухомості в рамках цієї курсової роботи передбачає визначення сутності його об’єкту – нерухомості. Так, найбільш розповсюджені визначення нерухомості, які представлені у науковій та навчальній літературі, виходять з констатації наступних трьох основних моментів. По-перше, у якості ключової фундаментальної ланки виділяється земля з її природними компонентами. По-друге, фіксується така ознака, як міцний зв’язок інших об’єктів із землею. По-третє виділяється неможливість переміщення та пересування нерухомості, як одна з її основних характеристик [25].

Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 1 січня 2004 р. містить детальний перелік об’єктів нерухомості, визначає їх правовий режим. Стаття 181 Кодексу встановила: «До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації» [31].

Аналіз підходів до визначення поняття «нерухомість» у правових системах держав, які мають відповідний історичний досвід, свідчить, окрім іншого, також і про те, що практично у всіх випадках нерухомість в тій чи іншій мірі ототожнюється із землею; вказується на нерозривний зв’язок із нею [26].

Будучи економічною категорією, нерухомість являє собою матеріально-речовий капітал, зрощений із землею, інакше кажучи, нерухомість у широкому сенсі – це завжди земля і все, що знаходиться у фізичні та економічній єдності з нею. Однак економічна єдність дозволяє розглядати нерухомість і у вузькому значенні, тобто це ті всі капітальні покращення, котрі безпосередньо пов’язані із землею. У цьому значенні нерухомістю є будівлі, споруди, квартири, приміщення тощо [25].

Зважаючи на особливе місце землі на ринку нерухомості, доцільно звернути увагу і на те, що вартість землі є основою для формування вартості нерухомості, яка з нею нерозривно пов’язана. Все безпосередньо пов’язане