Ризики зовнішньоекономічної діяльності та методи їх зниження

Всю сукупність відомостей про конкретний об'єкт страхування називають його «паспортом» (за рубежем – «регістром»). Обсяг паспорта, закріпленого за кожною конкретною компанією для цілей страхування досить великий. З іншого боку, багато хто його «сторінки» уже фактично заповнені відповідними службами компанії, зацікавленими в зборі відомостей певного характеру. Наприклад, сфера інтересів фінансового департаменту – структура керування майном, юридичного підрозділу – дотримання норм законодавства при здійсненні діяльності й т. д. Все це дозволяє налагодити конструктивну кооперацію служб компанії й страховика, оскільки більша частина цих даних необхідна як страхувальникові, так і страховикові.

3. Інвентаризація втрат.

Інвентаризація стосується механізмів і потенціалу втрат і збитків у результаті списку подій. Результат робіт у цьому напрямку – розробка конкретних алгоритмів розрахунку втрат у результаті конкретних несприятливих подій.

4. Оцінка ризиків.

Ціль цього напрямку – розрахунок (оцінка) очікуваного в результаті конкретних подій рівня втрат на кожному конкретному підрозділі, ділянці, залежно від положення справ на ньому, суб'єктивних механізмів утворення втрат й очікуваної частоти виникнення ініціюючих їхніх подій[22].

Однієї з важливих складові роботи на цьому напрямку є збір й аналіз даних по фактичної ризикованістю підприємства ЗЕД, по реально мали місце надзвичайні ситуації і збитки. Ця інформація являє собою вихідні дані для різноманітних методик розрахунку (оцінки) ризиків: від наближеної, чисто статистичної АНАЛИТИКИ, до комплексного розрахунково-теоретичного комп'ютерного моделювання.

Результат роботи із цього напрямку – число або значення ризиків (очікуваного рівня втрат певного виду) конкретного підприємства, на підставі якого страховик визначає свої, чисто страхові (фінансові) умови забезпечення захисту.

5. Створення системи страхового захисту є проміжним підсумком всієї попередньої роботи. Система, що складається з певним чином оформлених страхових відносин (один, але частіше кілька договорів страхування) між підприємством і страховою компанією, повинна відповідати наступним вимогам:

бути вигідної страхувальникові, забезпечуючи його фінансову безпеку при виникненні надзвичайних ситуацій на прийнятних, що влаштовують його умовах;

бути заснованої на реально врахованих і розрахованих значеннях ризиків у діяльності страхувальника, повністю враховувати всі його специфічні особливості;

повністю відповідати взятому страховою компанією обсягу страхової відповідальності.

6. Урегулювання страхових випадків.

Розглянемо ситуацію, коли у вже застрахованій діяльності наступила надзвичайна ситуація – страховий випадок. Крім прямих збитків, зв'язаних зі страховим випадком, а також неотримання наміченого прибутку, виникають, також складності іншого характеру, такі як:

– колосальне психологічне навантаження на персонал (виникають маса незапланованих термінових справ, підвищене увага з боку керівництва, вищих органів, а також, можливо, засобів масової інформації) ;

– необхідність у невідкладному прийнятті рішень про переорієнтацію виробництва на іншу продукцію, про реалізації запасів готової продукції іншим покупцям уже, відповідно, на інших умовах;

– можлива сплата неустойок, якщо в первісній угоді брали участь інші контрагенти;

– можливі витрати на організацію доставки вже відвантаженої, але не оплаченої продукції назад на склад і пов'язані із цим додаткові митні витрати, витрати часу й зусиль персоналу;

Ціль страховика в цьому випадку складається в очищенні, витягу із загального кола виникаючих у страхувальника в результаті настання страхового випадку проблем фінансової їхньої частини й забезпеченні захисту фінансового благополуччя страхувальника строго відповідно до умов договору страхування. Для цього страхувальник одним з обговорених у договорі страхування способів сповіщає страховика про надзвичайну ситуацію, що наступила, а також робить ідентифікацію (експертизу) її як страхового випадку.

Іншими словами, фіксується та, що трапилась подія є саме такий випадок, відповідальність за наслідки якого прийняла на себе страхова компанія; визначається величина втрат по видах, обговореним у договорі страхування. При цьому страховик виплачує страхувальникові страхове відшкодування в розмірі певних експертизою втрат й у порядку й у строки, обговорені всі тим же договором страхування. Важливою особливістю технології забезпечення фінансової безпеки страхувальника є те, що всі експертизи страхових випадків, що ініціюють втрати, а також самих втрат здійснюються на об'єктивній основі при спільній участі страховика й страхувальника. Всі процедури обговорюються заздалегідь у договорі страхування на рівні комп'ютерних систем паспортизації страхувальника, інвентаризації втрат й оцінки ризику[20].

7. Програма зниження позапланових втрат.

З моменту початку страхування як такого відношення страхувальника й страхової компанії переходять у нову фазу, основною характеристикою якої є всебічний контроль над підприємницькими ризиками в застрахованій діяльності страхувальника, а також робота зі зниження позапланових втрат і підвищенню ступеня їхнього заповнення за рахунок функціонування системи страхового захисту.

Адекватним рішенням проблеми зниження позапланових втрат й одночасного якісного й кількісного підвищення їх поповнення в безперервному процесі діяльності страхувальника, є 100-процентний «переклад» раптових і значних витрат по покриттю надзвичайних збитків у розряд планових страхових платежів.

Досягнення всіх перерахованих цілей вимагає розробки й реалізації спеціальної, унікальної системи менеджменту, що забезпечує керування ризиками складних виробничо-технологічних і договорно-посреднических систем за допомогою фінансових важелів. У практиці сучасного закордонного страхування таку систему називають «всебічним контролем над ризиками» (total/comprehensіve/thorough rіsk management) [21].

 

 

Хеджування – це метод страхування ризиків. Як страхування за контрактом ризиків від несприятливих змін цін на будь-які товарно-матеріальні