Соціальне знання в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства

Проблема співвідношення раціональних і позараціональних способів одержання соціального знання розроблялася зарубіжними вченими – соціологами, психологами, філософами (А. Адлер, Д. Блур, П. Бурдьє, Е. Гідденс, Н. Луман, М. Малкей, К. Мангейм, Р. Мертон, Е. Фромм). В українській і російській літературі історичні й історико-філософські грані даної проблеми було розглянуто в роботах філософів М. Бердяєва, Ф. Кессиді, М. Лосського, В. Соловйова, М. Тарасенка.

Дана проблема знайшла оригінальне відображення в соціології й філософії повсякденності. Її розвивали зарубіжні й українські автори: П. Бергер, Б. Вандельфельс, Л. Газнюк, І. Карпенко, Н. Лукман, О. Проценко, А. Шюц. 

Зв’язок соціального знання з іншими пізнавальними процедурами, такими як мудрість, розуміння, простежено в роботах В. Зоріна, Е. Ільєнкова, Ю. Лотмана, Ж. Маритена, Л. Столовича. Соціально-філософський і філософсько-психологічний аналіз чуттєво-емоційних форм пізнавального процесу (інтуїція, віра, переконання), що ведуть до одержання знань про соціум і людину, виконано багатьма зарубіжними фахівцями, серед яких А. Бергсон, Д. Далмайєр, У. Джеймс, Т. де Шарден. 

Значний внесок у розробку ціннісного аспекту проблеми соціального знання й ціннісних орієнтацій соціуму зробили українські вчені В. Бакіров, Є. Бистрицький, С. Кримський, російські філософи Г. Вижлєцов,О. Дробницький, Е. Ільєнков.

Велике значення для оцінки сучасного стану соціального знання мають праці, в яких відображено зростаючу роль соціального знання в інформаційному суспільстві. Це роботи І. Алексєєвої, У. Бека, Д. Белла, Ж. Бодрийяра, І. Валлерстайна, О. Данильяна, Е. Дрекслера, Л. Дротянка, В. Іноземцева, М. Кастельса, Н. Лумана, А. Ракітова, Т. Сакайї, Е. Тоффлера, Ф. Фукуями, А. Шадріна. Роль соціального знання в комунікативному просторі сучасного суспільства проаналізована в працях К. Апеля, Г. Бакулєва, П. Бьюкенена, В. Кемерова, Н. Лумана, Ю. Хабермаса, І. Юзвішина. 

Аналіз суб’єкта діяльності як носія соціального знання було розпочато філософами, дослідження яких визначили розвиток постмодерністської думки наприкінці XX – на початку XXI століття. Тут необхідно, у першу чергу, згадати праці Ж. Делеза, Ф. Гваттарі, М. Фуко.

Інформатизація України, розвиток інформаційно-комунікативних технологій дозволяють застосувати електронні ресурси. Так, зокрема, у даному дослідженні використано матеріали сайтів Верховної Ради України, Фонду “Інформаційне Суспільство України”, WEB-сторінки, створеної на основі наукових пошуків Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса “Теоретико-методологічні засади Інформаційного Суспільства”.

З урахуванням досягнень вітчизняних і зарубіжних учених в осмисленні проблем, пов’язаних із соціальним знанням, слід зазначити, що дослідження, в яких розглядується соціальне знання як відносно самостійний феномен, у гносеологічно-епістемологічній стратегії сучасного знання практично відсутні. Привертає увагу той факт, що вивчення соціального знання лише супроводжує інші проблеми, насамперед соціокультурні, світоглядні, пізнавальні. У соціально-філософському дослідному просторі ще не склалося цілісного уявлення про соціальне знання як складне й багатомірне явище, пов’язане з реконструкцією громадського життя в його антропологічному вимірі. У зв’язку з цим особливої уваги заслуговують такі маловивчені аспекти проблеми соціального знання, як його природа, специфіка, призначення й місце в інформаційно-комунікативних процесах сучасного суспільства.

Об’єкт дослідження  соціальне знання як феномен соціального буття.

Предмет дослідження  репрезентація соціального знання в інформативно-комунікативному просторі сучасного суспільства.

Мета дослідження. Враховуючи ступінь розробленості проблеми, а також багатомірність її аспектів, у дисертаційній роботі поставлено мету - відносно соціально-філософської методології розкрити комплексно сутність і специфіку соціального знання, визначити його місце й роль в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність і послідовність вирішення таких дослідницьких задач:

позначити методологічні й концептуальні інтерпретації соціального знання в сучасному суспільствознавстві;

виявити природу соціального знання й охарактеризувати його відмітні риси;

розкрити нормативно-регулятивний потенціал соціального знання;

з’ясувати та проаналізувати роль соціального знання в аксіосфері суспільства;

проаналізувати зв’язок соціального знання з продукцією мас-медіа;

охарактеризувати особливості прогностичної складової в сучасному соціальному знанні;

визначити місце соціального знання в практиці запобігання ризиків і попередження конфліктів. 

Теоретичні й методологічні основи дослідження. Дослідницька стратегія дисертаційної роботи ґрунтується на загальнонаукових методах пізнання, таких як аналіз, синтез і порівняння, які сприяють виявленню сутності й специфіки соціального знання, а також єдності теорії й практики, об’єктивності й системності, діалектики й синергетики, які дозволили визначити місце й роль соціального знання в сучасному суспільстві. При формуванні концептуальної моделі природи й змісту соціального знання використано міждисциплінарний підхід, який містить у собі досягнення в суміжних науках, що вивчають суспільство, й насамперед в історії й соціології. При цьому також ураховувалися висновки, зроблені в галузях антропології, феноменології й герменевтики при дослідженні специфіки соціального знання.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження стали роботи, присвячені соціально-філософській рефлексії знання взагалі й соціального знання зокрема, визначенню його місця й ролі в житті суспільства й людини (В. Андрущенко, Ж. Бодрийяр, І. Валлерстайн, В. Кушерець, М. Мамардашвілі, Н. Мудрагей, О. Проценко, В. Федотова, В. Швирьов, В. Щербіна, В. Стьопін).

Крім того, теоретичну основу складають ті роботи вітчизняних і зарубіжних учених, у яких наведено аналіз взаємозв’язку сучасного соціального знання с засобами масової інформації (ЗМІ), суспільства ризику, соціальних конфліктів та їхнього розв’язання в умовах соціуму, а також прогностичної складової соціального знання (Т. Андреєва, У. Бек, І. Бестужев-Лада, Е. Гідденс, Г. Йонас,