Соціальне знання в інформаційно-комунікативному просторі сучасного суспільства

У підрозділі 2.2 “Соціальне знання в конституюванні аксіосфери суспільства” встановлено, що соціальне знання містить і транслює інформацію про ціннісні властивості предметів, явищ і відносин. Воно виступає критерієм розрізнення цінностей справжніх і уявних, істинних і помилкових, виступає основою для виявлення динаміки катастрофи одних цінностей і виникнення інших, переходу цінностей в “антицінності”. Підкреслено, що соціальне знання позначає ціннісний потенціал соціуму через його трансляцію в життя людини як значущого, необхідного, корисного. Стверджується, що ієрархія цінностей служить нормативною базою для орієнтації людини в навколишньому світі, що містить у собі систему позначень і оцінок. 

Відзначається, що дана особливість соціального знання набуває актуальності у зв’язку із глобальними процесами, що відбуваються у світі. Ціннісно-оцінний конструкт соціального знання обертається фактом попередження про можливі, несприятливі для людини й суспільства, події. Вказується на те, що соціальне знання в його ціннісно-оцінному проекті може одночасно стимулювати культуротворчий процес і перешкоджати йому, впливати на зберігання культурних змістів і репродукцію культурних форм, а також привносити деструкцію в них. Підкреслюється, що соціальні знання є тією основою, на якій формується раціонально-емоційне освоєння ціннісних значень соціальної дійсності. У цій своїй ролі соціальне знання спрямовує ціннісний потенціал на благо людини та її культури, тим самим гуманізуючи весь комунікативний простір соціуму. 

У підрозділі 2.3 “Статус соціального знання в засобах масової інформації” проаналізовано місце соціального знання в створенні, зберіганні й трансляції інформації через продукцію мас-медіа. Проводиться думка, що в ХХ столітті комунікативна проблематика стала складовою частиною не тільки фундаментальних суспільних наук, таких, як соціальна філософія, соціологія, культурологія, але й різних прикладних програм – від документознавства й журналістики до теорії реклами та паблік-рілейшенз. Сучасний історичний період відрізняється взаємозв’язком знаннієвого простору, що розширюється, і нових навичок комунікації, де ЗМІ займають важливу позицію. У роботі аналізуються ЗМІ з боку трансляції соціального знання через відношення “комунікатор-аудиторія”, що ілюструє парадокс, позначений І. Валлерстайном у такий спосіб: “суспільство знання” стрімко відтворює “суспільство нічогонезнання”. Крім того, масова комунікація відтворює інформацію, але при цьому найчастіше втрачає її значення, спотворює або приховує справжній зміст. Стверджується, що інформаційне керування через мас-медіа здатне скасовувати, підмінювати й спотворювати знання, маніпулювати ним, орієнтуючись не на істину, а на ефект. Прикладом цього можна вважати іррелевантність наукових подій політичним інтересам. 

Виділено й розглянуто три функції ЗМІ-продукту як форми подання соціального знання. Насамперед, ЗМІ являють собою сигніфікаційну систему, що впорядковує змісти, образи, інтерпретації. Це засіб політизування явищ і одночасно інструмент структурування й категоризації світу для індивіда, що сприймає інформаційний потік. Крім того, ЗМІ-продукт виконує функцію референціальної системи. За допомогою продукції мас-медіа конструюються соціокультурні образи соціальної дійсності, стереотипи соціальної дії. І, нарешті, ЗМІ-продукт виступає репрезентативною системою. У ній відбувається відображення людини та суспільства, відтворення існуючих у суспільстві типів мислення, пов’язаних із діями, вчинками й принципами. 

У третьому розділі “Праксеологічні модуси сучасного соціального знання” виявляється та спрямованість соціального знання, що пов’язана з безпосереднім його використанням у конструюванні й удосконалюванні таких сфер життєдіяльності людей, які в епоху глобалізації набувають особливого значення.

У підрозділі 3.1 “Прогностична складова соціального знання” соціальне знання аналізується з боку його використання в створенні перспективних програм (прогнозів, очікувань, передбачення), у яких реалізовано цілепокладання як власне людська стратегія життєустрою. Відзначається, що передбачення прийдешнього може ґрунтуватися як на сталих уявленнях про взаємозалежність соціальних процесів, так і стихійних, хаотичних. Упорядковане знання про минуле й сьогодення стає підставою для створення гіпотез про майбутнє з певним ступенем імовірності. Показано, що невизначеність у передбаченні майбутнього в стані суспільних явищ і процесів пов’язана зі специфікою розвитку наукових знань і повсякденних уявлень, для яких характерна багатоваріантність й альтернативність результату подій, непередбачуваність у стані окремих явищ і процесів громадського життя, включаючи індивідуальну поведінкову активність людей. Проведено екскурс в історію створення концептуальних моделей майбутнього і можливого в інтерпретації соціальних змін. Особлива увага приділяється позиціям В. Віндельбанда, К. Маркса, К. Поппера, Г. Ріккерта, А. Тойнбі, О. Шпенглера й Т. де Шардена. Відзначається, що на прогностичну спрямованість соціального знання вплинула побудова моделей глобального розвитку (Дж. Форрестер) і наукового напрямку – глобалістики, нового проекту Римського клубу “Стратегії виживання”. 

Підкреслюється, що соціальне знання завдяки системному підходу до вивчення суспільства успішно здійснює пошук факторів його розвитку. Різноманітність інформаційних потоків, які складають основу соціального знання (факти, утопії, художня правда, фантазія), сприяє тому, що прогнозування й передбачення здійснюється не тільки у вигляді раціоналізованих, але й чуттєво-емоційних форм, які укладаються у світогляд оптимістичного або песимістичного характеру.

У підрозділі 3.2 “Соціальне знання в умовах суспільства ризику” вказується на те, що в змісті сучасного соціального знання лежить досить важливий комплекс проблем, пов’язаних з вивченням феномена “ризику” і “факторів ризику”. У соціальному знанні ризик інтерпретується як продукт виміру очікуваного збитку й передбачуваної ймовірності його появи.

Указується, що соціальне знання інтегрує інформацію, отриману низкою конкретних концепцій, включає її в соціально-філософську інтерпретацію ризику як потенціалу соціальної