Соціально-педагогічна реабілітація дітей в спеціальних дошкільних закладах освіти засобами творчої гри

Зазначені результати свідчать про потенційні можливості творчої гри як засобу реабілітації дітей, що мають відхилення емоційно-почуттєвої сфери, спричинені вадою фізичного розвитку.

У результаті спостережень за основними рухами ми отримали такі показники: у 5% дітей покращилися результати в оволодінні правильною ходьбою, бігом та стрибками; 13% – виконують стрибки в довжину з місця, через “струмок” самостійно; 68% – навчилися правильно метати торбинки з піском і кульки на дальність та в горизонтальну ціль; 13% – оволоділи правильним способом лазання по гімнастичній стінці; 11% – правильно виконують вправи з рівноваги і 86% виконують їх самостійно після проведення відповідної роботи, хоча з окремими огріхами.

Отож, граючись, вправляючись у процесі ігрової діяльності в окремих рухах (наприклад, відтворити політ пташки, пострибати як “зайчик”; походити, як чапля тощо), діти значно краще опанували технікою основних рухів, що, як доведено вище, ініціює вдосконалення емоційно-почуттєвої сфери.

У висновках викладено основні результати дослідження, головні з них такі: 1. Актуальність обраної наукової проблеми визначається соціально-економічними умовами розвитку України на сучасному етапі. Теоретичний аналіз історії питання та сучасних концепцій виявив ступінь наукової розробки процесу соціально-педагогічної реабілітації з позиції гуманістичної орієнтації освіти – недостатня дослідженість його педагогічного аспекту: гуманістична тенденція ставить у центр навчально-виховного процесу дошкільних закладів індивідуально-типологічні особливості кожної дитини, специфіку перебігу її захворювання з метою забезпечення належних умов і спеціально організованих форм різних видів діяльності для самовияву особистості кожного вихованця.

2. На підставі результатів аналізу інструктивно-методичної літератури, педагогічної документації дошкільних закладів, анкетування та інтерв'ювання вихователів встановлено, що теоретична розробка і практичне використання гри як провідного виду діяльності доволі широко практикується в роботі з дітьми дошкільного віку. Водночас у процесі їх соціально-педагогічної реабілітації творча гра ще не посіла належного місця в низці засобів корекційного навчання й виховання.

3. Аналіз джерельної бази дослідження дав змогу констатувати, що творча гра є важливою формою організації ігрової діяльності для розкриття емоційних взаємин і екстраверсії у дітей як специфічної мови їх самовияву.

Впродовж творчої гри діти опановують змістом, який утруднено засвоюється за умови спеціально організованого навчання. Здебільшого лише гра викликає такі переживання й почуття, які ініціюють позитивні взаємини з однолітками та дорослими, посилюють впевненість дитини у власних можливостях, формують комунікабельність. Загалом стимулюється адаптаційний процес, що ефективно впливає на соціально-педагогічну реабілітацію дітей.

4. Упродовж дослідження було встановлено основні прояви психічної депривації в емоційно-дійовій сфері. Переважна більшість дітей, охоплених експериментальним дослідженням, знаходилася на низькому і середньому рівнях сформованості самооцінки, комунікативних якостей, ініціативності, активності, адекватного ставлення до фізичної вади тощо. Ніхто з вихованців не засвідчив достатнього чи високого рівня виявлення позитивних якостей емоційно-вольової сфери за наявності функціональних вад одного органу рухів як і опорно-рухової системи організму в цілому.

5. На основі вивчення психолого-педагогічної літератури, визначення базових дефініцій і понять, аналізу педагогічного досвіду розроблено дидактично-корекційну модель використання творчої гри в педагогічному процесі старших вікових груп – стрижень експериментальної методики. За своєю структурою вона включала п'ять етапів, що взаємодоповнювались (аналітико-синтетичний, поглиблено-ознайомлювальний, репродуктивно-наслідувальний, імітаційно-творчий, транспозиційний). Комплексно вони спрямовували позитивні емоції дітей, задовольняли їх потреби, знімали бар'єр складності й одноманітності, стимулювали корекцію наслідків депривації, перекладаючи вдосконалення рухів на близьку й цікаву дітям мову гри.

6. Доведено, що перехід кожного вихованця з позиції об'єкта навчально-корекційної ігрової діяльності на позицію суб'єкта самовиховання й саморозвитку може бути здійснений лише за дотримання відповідних педагогічних умов (соціальна обізнаність, володіння рольовою двомірністю, усвідомлення значення позитивних особистісних якостей для подальшого життя, атмосфера доброзичливості в мікросоціумі тощо), що становлять систему психолого-педагогічного забезпечення процесу стимулювання й спрямування індивідуально-типологічного розвитку кожного вихованця. Психолого-педагогічне забезпечення такого розвитку розглядається як система зовнішніх факторів, що сприяє створенню внутрішніх передумов для саморегуляції вдосконаленням емоційно-вольової та рухової сфер, накопичення й тренування кожною дитиною індивідуально-рухового досвіду.

7. Експериментальне дослідження засвідчило, що особливості ігрових дій – існування в реальній та в уявній площинах і узагальненість образів уможливлюють їх включення в спеціально змодельовану діяльність з відповідним методичним обгрунтуванням. Вона забезпечує інтеграцію різних видів діяльності дітей в умовах творчої гри, моделювання їх змісту, цілей та відношень.

8. У процесі дослідження було визначено ефективні педагогічні

умови впровадження дидактично-корекційної моделі в процес соціально-педагогічної реабілітації дітей. Серед них: створення ігрових ситуацій коригуючого впливу, цілеспрямоване навчання основних рухів; виявлення рухової домінанти й окреслення контуру основного руху за допомогою допоміжних дій; створення емоційного фону для сприймання й відтворення рухів; раціональне планування роботи з чітким окресленням ігрового завдання та його орієнтування в конкретно-практичних ситуаціях; наявність матеріальної основи для кожної гри-комплексу з передбаченням точок дотику та взаємодії кожного ігрового завдання в його структурі; вправляння дітей в рольовій двомірності з дотриманням позитивних взаємин з однолітками й дорослими.

9. За даними здійсненого експериментального дослідження було виявлено деякі тенденції соціально-педагогічної реабілітації дітей: пожвавлення рухової активності усуває основні ознаки психічної депривації – страх, агресивність, відчуття самонедостатності, навіюваність, замкнутість, тривожність тощо.

Подолання притаманних дітям негативізмів удосконалює рухові та вольові якості – силу, витривалість, спритність, гнучкість, швидкість, сміливість, а багаторазове включення рухів у гру за умови двомірності