Соціологія та її вивчення у вищій школі

Проте було б неправильно вважати, що тільки тиск з боку суспільства призводив до утворення сім’ї. Кожна людина в усі часи прагнула до цього.

Причина цього в тому, що людина, як правило, вступає у шлюб з метою задовольнити власні потреби. І налічується їх багато:

- потреба в дітях, в батьківстві, контактах з дітьми, їхньому вихованні;

- потреба в одержанні матеріальних засобів існування одними членами сім’ї від інших у разі непрацездатності чи в обмін на послуги;

- одержання господарсько-побутових послуг подружжям один від одного;

- духовне спілкування;

- одержання індивідами психологічного захисту, емоційної підтримки;

- потреби у соціальному просуванні;

- потреби у спільному проведенні дозвілля;

- фізіологічні, сексуальні потреби тощо.

Отже, люди створюють сім’ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім’єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім’ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім’ю.

Крім того, треба підкреслити, що сімейні відносини, образно кажучи, є «найсоціальнішими». Як це розуміти? Наприклад, у виробництві, політиці та інших сферах суспільного життя людина вступає у відносини з іншими людьми, регламентуючи їх заздалегідь певними правилами, статутами, інструкціями, посадовими розпорядженнями, етикетом, ідеологією, політичними вимогами і релігійними канонами, нормами прийнятої в суспільстві моралі. І за всім цим стоїть суспільство з його санкціями за порушення норм поведінки. Для того щоб не викликати загального осуду, уникнути санкцій з боку суспільства, людина мусить дотримуватись перелічених вимог і правил, тобто виконувати якусь функціональну роль у суспільстві. Коли ж вона переступає поріг свого будинку, вона знімає з себе весь цей «одяг», залишається сама собою. У сім’ї можна побачити, хто вона насправді. Тут із «суспільного» залишається тільки те, що зовсім переплавилося в особисте, стало її внутрішнім світом у результаті інтеріоризації. В сім’ї спілкування відбувається на найбільш «суб’єктивному», «людському» рівні. Те, що на людях приховано, тут виявляється, як на фотоплівці. Мила, добродушна в суспільстві людина може виявитися нестерпною вдома. «Панцир» різних форм суспільної свідомості знімається, залишається тонка тканина індивідуальної свідомості.

Звичайно, деяка абсолютизація тут особливості поведінки людини в сім’ї зовсім не означає, що за поріг будинку не проникає «дух» зовнішнього світу.

Без цього нова людина, яка народжується в сім’ї, не змогла б адаптуватися до суспільних реалій. Сім’я – частина суспільства. Однак саме тут контакти між індивідами найбільш сильні вже внаслідок того, що в макросвіті вони звичайно чимось опосередковані, а тут – безпосередні.

Класифікація сімейно-шлюбних відносин

Основою сім’ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує, їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов’язки.

Сім’я існувала в усіх людських суспільствах, але форми шлюбу дуже різнилися. Соціологія виробила певні принципи типологізації сімейних утворень.

Залежно від форми шлюбу розрізняють такі типи сімейної організації, як моногамія і полігамія.

Моногамія – шлюб між одним чоловіком і однією жінкою.

Полігамія – шлюб між одним індивідом і кількома індивідами іншої статі. Шлюб між одним чоловіком і кількома жінками має назву полігінія, а між однією жінкою і кількома чоловіками – поліандрія.

Причини, що зумовили появу тієї чи іншої форми шлюбу, могли бути різними, але вчені вважають, що вони мали переважно економічний чи соціально-культурний характер.

Залежно від структури родинних зв’язків виділяють: просту, або нуклеарну, сім’ю, що складається з батьків і дітей. Якщо в сім’ї є обоє з членів подружжя – це повна сім’я; якщо один відсутній – неповна.

Якщо діти перебувають у шлюбі, але живуть разом з батьками, утворюється складна, або розширена, сім’я. У минулих століттях і на початку XX ст. більшість населення Російської імперії та деяких не дуже розвинених країн Європи жили особливою різновидністю моногамної сім’ї – патріархальною сім’єю. Вона включала три і більше поколінь, або ж дві і більше нуклеарних сім’ї, які мешкали разом і були пов’язані спільним господарством.

Головою такої сім’ї вважали найстарішого в ній чоловіка, який вирішував усі питання її життєдіяльності, керував сімейним бюджетом. Його сини, навіть вже середнього віку, разом з власними сім’ями не мали права відокремитись, поки батько не помре чи не втратить працездатність. Це були передусім селянські сім’ї, і в їх існуванні був вирішальним економічний сенс – чим більше в селянській родині робочих рук, чим досконаліший розподіл праці, тим більша ефективність її господарства. З цієї ж причини сільські сім’ї завжди були багатодітними.

Під структурою сім’ї розуміють сукупність відносин між її членами, включаючи, окрім відносин спорідненості, систему духовних, етичних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету. На цій основі виокремлюють так звану авторитарну структуру і авторитарну сім’ю, де дружина підлегла чоловіку, а діти – батькам.

Демократична сім’я заснована на розподілі ролей не відповідно до традицій (розподілі на «чоловічі» і «жіночі» обов’язки), а на однаковій участі кожного з членів подружжя