Соціологія та її вивчення у вищій школі

Ідеї Боулдінга отримали свій подальший розвиток у дослідженнях Крізберга, одного з найбільш авторитетних дослідників соціальних конфліктів, автора наукової моделі соціального конфлікту як системи структурно-динамічних показників, що виступають методологічною основою діагностики і регулювання різноманітних соціальних конфліктів

Суттєві зміни у концептуальному осмисленні конфліктів відбулися у 80-90 роки минулого століття, коли у США та інших розвинутих країнах інтенсивно розпочався процес їх інституціалізації – створення нормативно-правової бази процесу врегулювання соціальних конфліктів, що супроводжувався різким зростання попиту на послуги різноманітних посередницьких та консультаційних агентств. Головним завданням соціальних досліджень стає розробка теорії і практичних технологій розв’язання соціальних конфліктів. Усвідомлення такого завдання відбувається не тільки у соціології, а й у інших науках – соціальній психології, теорії міжнародних відносин. Ініціатором об’єднання зусиль представників різних наукових дисциплін стає Дж. Бертон – американський політик і дипломат, який очолив Центр аналітичного вивчення та розв’язання конфліктів Національного інституту миру при Університеті Дж. Мейсона (Вірджинія).

Бертон ставить за мету розробку загальної теорії розв’язання конфліктів на основі синтезу різноманітних класичних і сучасних концепцій конфлікту, теорії, яка може бути застосована на усіх рівнях соціальної взаємодії, від міжособистісного. до міжнародного. Опираючись, зокрема, на висновки теорії людських потреб, Дж. Бертон обґрунтовує положення про те, що головним джерелом усіх соціальних конфліктів є прагнення до задоволення базових потреб у: безпеці, ідентичності, визнанні, свободі тощо, які властиві як окремому індивідові, так і соціальним групам, суспільствам у цілому.

Теорія Дж. Бертона закладає основи нової дослідницької парадигми, яка передбачає розгляд конфлікту як багаторівневого феномену, елементами якого виступають, поряд із протиріччями у інтересах, цінностях і цілях, незадоволені базові потреби людей І соціальних груп, що дозволяє попереджувати виникнення конфліктів шляхом своєчасного розв’язання актуальних соціальних проблем.

Становлення української конфліктології лише тільки відбувається, оскільки у радянські часи офіційною науковою заперечувалось наявність при соціалізмі антагоністичних протиріч, а отже – й підґрунтя для виникнення конфліктів. Відповідно, й наукові дослідження конфліктологічної проблематики практично не проводились.

Процеси демократизації та ринкового реформування вивели на поверхню конфліктний потенціал українського суспільства, яке знаходиться на шляху усвідомлення своїх дійсних потреб, інтересів, цінностей. Це потребує динамічного та інтенсивного розвитку українського конфліктознавства, активного продукування та розповсюдження конфліктологічних знань серед найширших верств населення.

Структура та динамічні показники конфліктів

Узагальнення та співставлення різних конфліктологічних концепцій свідчить, що кожний конфлікт має деякі спільні складові, до яких зазвичай відносять:

- суб’єктів конфлікту;

- відносини між ними;

- предмет (проблему, спірне питання), з приводу якого він виникає;

- соціальне середовище, у якому протікає.

Розглянемо характеристики кожного з цих компонентів.

1. Суб’єкти конфлікту (конфліктуючі сторони) – це безпосередні учасники конфлікту, які складають основні структурні елементи будь-якого конфлікту, оскільки своїми діями вони породжують сам конфлікт, надають йому того чи іншого змісту та гостроти, визначають його тривалість та зміни.

Чітке визначення суб’єктів конфлікту допомагає з’ясувати його предмет, спрогнозувати динаміку та можливі варіанти розв’язання.

Згідно К. Боулдінгу, суб’єктами конфлікту виступають або окремі індивіди, або соціальні групи та спільноти, що з них складаються. На цій підставі, за своїми суб’єктами, як вже зазначалося, можна виділити наступні види конфліктів:

- між окремими особистостями – міжособистісні;

- між окремою особистістю та групою – особистісно-групові;

- між групами – міжгрупові.

Окремим видом конфлікту за цією класифікацією можна вважати внутрішньособистісний конфлікт, коли індивід немов би «роздвоюється» на протилежних суб’єктів і відчуває внутрішню боротьбу із самим собою за те, яким чином йому діяти.

Для повної характеристики суб’єктів конфлікту недостатньо співвіднести та ідентифікувати їх з тими чи іншими індивідами та групами.

Необхідно також проаналізувати їх якісний та кількісний склад, рівень організації, обсяг ресурсів, а також здатність до ефективних дій в умовах конфліктного протиборства.

2. Характер відносин між конфліктуючими сторонами визначається ступенем їх взаємодії та взаємозалежності. Наприклад, у трудових та сімейних конфліктах конфліктуючі сторони пов’язані досить високою взаємозалежністю, а тому поводять себе зазвичай достатньо стримано оскільки розуміють, що вимушені будуть спілкуватися і після завершення конфлікту. Якщо ж у суб’єктів конфлікту у попередній період були відсутні будь-які стосунки і вони не мають наміру підтримувати їх у майбутньому вони мають більш широкий вибір лінії поведінки у конфліктній ситуації.

Тому важливо встановити, які відносини між учасниками конфлікту були до його початку, у момент конфлікту, і які відносини між собою вони планують після його завершення.

За спостереженнями Л. Козера, якщо одна із конфліктуючих сторін має можливість оцінити силу протилежної сторони ще до початку розвитку конфлікту