Соціологія та її вивчення у вищій школі

Більшість західних конфліктологів пов’язують виникнення конфліктів із свідомістю людей. У такому контексті конфлікти трактуються як зіткнення «конфліктуючих свідомостей», а їх причиною визнається невідповідність реальної дійсності суб’єктивним уявленням про неї, зокрема: неспівпаданням індивідуальних та суспільних цінностей, неадекватністю очікувань, практичних намірів та вчинків людей, нерозумінням людьми своїх вчинків по відношенню один до одного, непорозумінням, логічними помилками та семантичними труднощами, що виникають у процесі комунікації, нестачею або неякісністю наявної інформації.

Причинами конфліктів (зокрема, політичних) також можуть бути етнічна або релігійна нетерпимість, ідеологічна зашореність. Значна частина побутових та сімейних конфліктів зумовлена причинами психологічного характеру: агресивністю, почуттям ненависті, заздрості тощо.

Міжгрупові конфлікти у більшості випадків породжуються розходженнями у поглядах або інтересах, хоча у кінцевому рахунку такі розходження зводяться переважно до боротьби за ресурси.

Підсумовуючи, зазначимо, що при усьому розмаїтті причин, як і конфліктів, що ними породжуються, універсальним джерелом конфліктів є несумісність претензій конфліктуючих сторін за умов обмеженості можливостей їх задоволення.

Вже побіжний огляд причин соціальних конфліктів породжує закономірне питання: чому в одних випадках зазначені причини дійсно призводять до виникнення конфліктів, а у інших – ні? Відповідь на це запитання пов’язана з обґрунтуванням ще одного важливого поняття соціології конфлікту – аналізом умов виникнення конфлікту. Справа в тому, що причини конфліктів існують об’єктивно. Вони є скоріше причинами ймовірних конфліктів, аніж реальних. Проте, вони перетворюються на дійсні причини конфліктів конкретних суб’єктів у випадку, коли стають на перешкоді реалізації їх інтересів. Тоді, поряд із причинами, актуальними стають і умови виникнення конфліктів.

Умови виникнення конфлікту формуються на передконфліктій стадії, зміст якої становить зростання соціальної напруги у відносинах між потенційними суб’єктами конфлікту. Соціальна напруга являє собою психологічний стан людей і до початку конфлікту носить латентний (скритий) характер. Взагалі певний рівень соціальної напруги в оптимально функціонуючому суспільстві вважається природним і розглядається як захисна і адаптивна реакція соціального організму на соціальні зміни, що відбуваються. Перевищення ж цього оптимального рівня може призвести до виникнення конфліктів.

Дослідження напруги в Україні виявило такі характеристики соціальної ситуації:

- високий рівень незадоволеності населення умовами. життя;

- посилення недовіри до офіційних структур влади й політичних лідерів;

- зростання розчарування в легітимних засобах вирішення державних та особистих справ.

З трьох складових напруги (проблема – суперечність, ставлення населення до влади та ситуації, готовність до активних форм протесту) остання є стимулом конфліктної поведінки. Українські соціологи дійшли висновку, що нині населення має досить високий ступінь готовності до соціального протесту. Проте переважає підтримка ненасильницьких способів його прояву: якщо такі акції, як збирання підписів або законна демонстрація, підгримують більше, ніж 4/5 усього населення то захоплення будівель дістає підтримку лише 1/10 частина населення.

Готовність до активних форм протесту свідчить про наростання у суспільстві соціальної напруги.

Важливою умовою переростання соціальної напруги у конфлікт є посилення стану незадоволеності існуючим станом справ або розвитком подій та усвідомлення потенційним суб’єктом конфлікту неможливості зміни ситуації звичайними способами взаємодії.

Наступною умовою виникнення конфлікту с пред’явлення учасниками конфлікту односторонніх або взаємних претензій, прагнення довести їх правомірність, звинувачення опонента у небажанні вирішувати спірні питання законними, справедливими методами.

Значну роль у попередженні та подоланні конфліктів відіграють також соціологічні методи їх вивчення, які дозволяють своєчасно діагностувати, всебічно аналізувати та прогнозувати розвиток конфліктів, виробляти обґрунтовані рекомендації управлінським органам і структурам.

Джерело інформації: Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія. Загальний курс.

http: //www. big-lib. com/book/ 8_Sociologiya_Zagalnii_kyrs

 

 

Сутність, предмет, об’єкт соціології праці.

Категорії соціології праці та соціальні функції праці.

Характеристика соціально-трудових відносин.

Поняття ринку праці, зайнятості та безробіття у з’ясуванні соціально-економічних проблем української держави.

Основні поняття: праця, характер праці, зміст праці, умови праці, ринок праці, зайнятість, безробіття, «теорія людських відносин», збагачення праці, мотивація, трудова адаптація, соціально-психологічний клімат, ставлення до праці, соціальна інженерія

У відповіді на перше питання показати завдання соціології праці як галузі соціології, визначити базову тематику, яка вивчається соціологами.

При підготовці до другого питання доцільно розкрити сутність категорії «праця», пославшись на довідникову літературу, показати, в чому полягає завдання соціологічного пояснення феномену праці, визначити основні напрямки соціологічного аналізу процесу праці. Вказати, що праця є основою функціонування і розвитку суспільства, умовою виникнення та існування людства. Сутність праці як соціального явища проявляється в її функціях. Охарактеризувати головні з них.

В третьому питанні варто наголосити, що праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси та формуються соціальні відносини. Через залучення до процесу праці змінюється становище різних груп працівників, а також формується соціальний і професійний статус. Слід показати в чому полягають соціологічні підходи до пояснення проблем праці, визначення шляхи підвищення її ефективності. Тут доречно буде дати пояснення різних мотивів праці (які умовно можна звести до трьох груп: матеріальні, духовні, соціальні). Окреслити