Соціологія: тези лекцій

Серед методів збирання первинної соціологічної інформації використовують і такі, які не є специфічно соціологічними. Це спостереження і експеримент. Своїм корінням вони пов'язані з природничими науками, але нині їх успішно застосовують у соціогуманітарних науках, у тому числі й у соціології.

Спостереження у соціології – це метод цілеспрямованого, планомірного, певним способом фіксованого сприйняття об'єкта, що досліджують. Воно служить певним пізнавальним цілям і може бути піддане контролю і перевірці. Найчастіше метод спостереження використовують при дослідженні поведінки індивідів і груп та форм спілкування, тобто при візуальному охопленні певної соціальної дії. Його можна застосовувати в дослідженні конфліктних ситуацій, бо багато з них проявляється саме у вчинках і подіях, які можна зафіксувати і проаналізувати. Позитивними рисами цього методу є:

• здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують;
• можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі;
• можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників;
• незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача. До недоліків методу спостереження відносять:
• обмеженість і частковий характер кожної ситуації, що спостерігається. Це означає, що одержані висновки можуть бути узагальнені й розповсюджені на більш широкі ситуації лише з великою обережністю;
• складність, а інколи й просто неможливість повторення спостережень. Соціальні процеси є незворотніми; їх неможливо змусити ще раз відбутися для потреб соціолога;
• вплив на якість первинної соціологічної інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів тощо.

Існує декілька типів спостереження у соціології. Серед них – найпопулярніше в дослідників сучасності включене спостереження, коли соціолог безпосередньо входить у соціальний процес і соціальну групу, що їх вивчають, коли він контактує і діє разом із тими, за ким він спостерігає. Це дає змогу досліджувати явище із середини, глибоко вникнути в суть проблеми (у даному разі конфлікту), зрозуміти причини її виникнення і загострення. Польове спостереження відбувається у природних умовах: у цехах, службах, на будівництві тощо. Лабораторне спостереження потребує створення спеціально обладнаних приміщень. Є спостереження систематичні й випадкові, структуралізовані (тобто такі, що їх проводять за заздалегідь розробленим планом) і неструктуралізовані (за яких визначають лише об'єкт обстеження).

Експеримент як метод дослідження розвивався передусім у природознавстві. Л. Жмудь вважає, що перший зафіксований у науковій літературі експеримент належить античному філософу і вченому Піфагору (бл. 580-500 рр. до н. е.). Він використав монохорд – інструмент з однією струною, натягнутою на лінійку з 12 поділами-позначками, маючи на меті з'ясувати залежність між висотою музичного тону і довжиною струни. Завдяки цьому експерименту Піфагор винайшов математичний опис гармонійних музичних інтервалів: октави (12: 6), кварти (12: 9) і квінти (12: 8). В. Гречихін дотримується думки, що першим ученим, який поставив дослід на наукову основу, був Галілео Галілей (1564-1642 рр.), один із засновників точного природознавства. На основі наукових дослідів він дійшов висновку про правильність учення М. Коперника щодо будови всесвіту. Засуджений інквізицією, Галілей вигукнув “А все ж вона крутиться! ”, маючи на увазі обертання Землі навколо Сонця і навколо власної осі.

Ідею про можливість використання експерименту в соціальних науках висунув французький учений Лаплас (1749-1827) у 1814 р. в книзі “Філософський досвід ймовірності”. У дослідженні суспільства, на його думку, можна застосовувати такі прийоми ймовірнісного підходу, як вибірка, створення паралельних контрольних груп тощо. Отже, можливою є розробка засобів кількісного опису суспільства та соціальних проблем і явищ.

Експеримент у соціології – це засіб отримання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки об'єкта внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна керувати і котрі можна контролювати. Як зазначає В. Гречихін, застосування експерименту в соціології доцільне тоді, коли треба розв'язати завдання, пов'язані з реагуванням тієї чи іншої соціальної групи на внутрішні і зовнішні фактори, які вводяться ззовні у спеціально створених і контрольованих умовах. Основна мета його проведення – перевірка тих чи інших гіпотез, результати яких мають прямий вихід на практику, на різноманітні управлінські рішення.

Загальна логіка експерименту полягає у:

• виборі певної експериментальної групи;
• вміщенні її у незвичну експериментальну ситуацію, під вплив певного фактору;
• простеження скерованості, величини і сталості змінних характеристик, які називаються контрольними і котрі настали внаслідок дії введеного фактору.

Серед різновидів експерименту можна назвати польові (коли група перебуває у природних умовах свого функціонування) і лабораторні (коли експериментальну ситуацію і групи формують штучно). Виділяють також лінійні (коли аналізу підлягає одна й та ж група) і паралельні (коли в експерименті беруть участь дві групи: контрольна із сталими характеристиками й експериментальна із зміненими характеристиками) експерименти. За характером об'єкту і предметом дослідження розрізняють соціологічні, економічні, правові, соціально-психологічні, педагогічні та інші експерименти. За специфікою поставленого завдання експерименти поділяють на наукові (вони мають на меті прирощення знання) і прикладні (вони мають на меті отримання практичного ефекту) експерименти. За характером експериментної ситуації виокремлюють експерименти, які є контрольованими, і такі, де контроль не здійснюється.

Метод аналізу документів у соціології є одним з обов'язкових, з якого починаються практично всі дослідження. Документи поділяються на статистичні (у числових виразах) і словесні (у формі тексту) ; офіційні (що мають службовий характер) і неофіційні (які не мають офіційного підтвердження їх правильності і дійовості) ; суспільні й особисті тощо. У