Структурні зрушення в промисловості як чинник регулювання руху її трудових ресурсів

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень

 

ФОКАС ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

 

УДК 65. 016. 7 (33: 336)

 

 

Спеціальність 08. 07. 01 – Економіка промисловості

 

 

Одеса – 1999

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Одеському державному економічному університеті Міністерства освіти України (м. Одеса). 

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент ЛИСЮК Володимир Митрофанович, Одеське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, голова.

Офіційні опоненти: доктор економічніх наук, професор, академік НАН України ДОЛІШНІЙ Мар-ян Іванович, Інститут регіональних досліджень НАН України, директор (м. Львів) кандидат економічних наук МОЛІНА Олена Валентинівна, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, старший науковий співробітник (м. Одеса).

Провідна організація: Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, відділ регіональних проблем розвитку та розміщення галузей обробної промисловості (м. Київ).

Захист відбудеться “18” лютого 1999 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 41. 177. 01 в Інституті проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 270044, м. Одеса-44, Французький бульвар, 29. 

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України за адресою: 270044, м. Одеса-44, Французький бульвар, 29. 

Автореферат розісланий “ 15 ” січня 1999 р. 

 

 

Актуальність теми. Соціально-економічна ситуація в Україні залишається складною. Внаслідок непослідовності у здійсненні реформ, відставання у проведенні структурних перетворень тощо, не забезпечується перехід економіки до фази зростання. Особливо важке становище склалося в базовій галузі економіки – промисловості, що зумовлено наступним: негативним впливом деформацій у відтворювальних процесах, що нагромаджувалися протягом багатьох років; фізичним та моральним постарінням виробничого потенціалу, значною енергоемністю виробництва, що знижує конкурентоспроможність української продукції та звужує ринки збуту; щорічним виведенням з економічного обороту значних фінансових ресурсів через нагромадження неліквідної продукції; невиваженою кадровою політикою як з боку держави, так і з боку окремих промислових підприємств. 

Ефективність діяльності промисловості, як і інших галузей економіки, залежить від стану та організації використання її ресурсів: матеріальних, фінансових, енергетичних, трудових, тощо. 

Як свідчить світовий досвід, особливе значення для промисловості має саме якісний рівень розвитку трудових ресурсів та вдосконалення механізму регулювання галузевого ринку праці, як фактор забезпечення підвищення ефективності промислового виробництва, тому що особливість промисловості полягає в тому, що вона потребує висококваліфікованої робочої сили. 

Виходячи з того, що темпи скорочення обсягів промислового виробництва за останні 5 років зросли приблизно в 4-5 разів, можна сказати, що в найближчий час розвиток трудових ресурсів промисловості не може бути підкріплений реальною базою, тобто попитом на робочу силу. 

Характерною рисою сучасного ринку праці в промисловості залишається приховане безробіття, яке, однак, зі зростом кількості приватизованих підприємств, перетворюється на відкрите. 

Однією з найбільш характерних змін, що значною мірою впливає на стан використання трудових ресурсів в промисловості, є перехід до неформальної (нерегламентованої) зайнятості, до якої відноситься діяльність, яка здійснюється без трудової угоди, не відображується в існуючих формах статзвітності і, в той же час, дає громадянам значний прибуток, що не обкладається податком. 

За експертними оцінками МОП та українських фахівців, в Україні нерегламентованою діяльністью охоплено біля 30% працездатного населення у працездатному віці, наприклад, тільки в Одеській області – це більш ніж 200 тис. чол., тобто кожний сьомий працездатний мешканець області. 

За останні 5 років в Одеській області відзначалося стійке зниження обсягів виробництва, що, однак, призвело не до росту скорочення чисельності працівників, а до розповсюдження прихованого безробіття, рівень якого перевищував офіційний у 20 разів, та збільшення рівня плинності кадрів в промисловості. Причому, викликає увагу ріст частки робочих основного технологічного процесу серед звільнених не тільки за причинами плинності, але й за скороченням чисельності. 

Якщо ще кілька років тому проблеми працевлаштування існували в основному для службовців, через структурну невідповідність попиту й пропозиції робочої сили, то сьогодні вони загострюються і для громадян, які мають робітничі професії. 

Важливе значення для вирішення цієї проблеми має створення методичної бази регулювання руху трудових ресурсів промисловості, яка повинна бути представлена комплексом нормативних і методичних документів, що регламентують вимір, об-єктивну оцінку, аналіз, заходи і засоби регулюючих впливів тощо. 

При вирішенні цих проблем виникають багато завдань, виконання кожного з яких тісно пов-язано між собою. Це і створення відповідних умов розвитку товарних ринків, нарощування чисельності робочих місць при збалансованості ринку праці в промисловості на фоні реформування економіки. 

Розглядаючи трудові ресурси в умовах ринкових відносин як товар, необхідно враховувати всі об-єктивні закономірності плину процесів їх обертання на промисловому ринку, а саме: формування попиту та пропозиції, ціноутворення, руху, відтворення тощо. 

Особливу увагу при дослідженні ринку праці в промисловості викликає вивчення закономірностей плинності процесів відтворення робочої сили та зміни стану трудових ресурсів, викликаних структурними зрушеннями в економіці. На нашу думку, яка також досить поширена в наукових колах держави, така залежність існує. Так, у Постанові Кабінету Міністрів