Структурні зрушення в промисловості як чинник регулювання руху її трудових ресурсів

Ринок робочої сили не потребує додаткової сегментації за галузями, тому що здатний на самостійне сегментування за професіями та групами професій, які є характерними для даної галузі. Тим більш, що наймассовіші професії використовуються в багатьох галузях промисловості та інших галузях народного господарства. Управління цим ринком необхідно здійснювати з позицій професійної структури ринку робочої сили та соціально-економічних чинників виходу на нього. 

Сегментація осіб, що звернулися за сприянням у зайнятості до служб зайнятості, може бути формалізована наступним чином: 

 

О = О1 + О2 + О3 + О4,

 

де О1 – вивільнені та звільнені з власного бажання, чол. ; О2 – випускники навчальних закладів, чол. ; О3 – демобілізовані з армії та звільнені з міст позбавлення волі, чол. ; О4 – особи, що більше року не працювали, чол. 

З усіх цих груп для промисловості найбільш привабливими є дві перші, тому що у більшості випадків вони мають професії та не втратили кваліфікаціійних та соціально-адаптаційних характеристик. При цьому початкову професійну структуру пропозиції робочої сили на ринку праці промисловості можна корегувати відповідно галузевому попиту. 

У третьому розділі “Методичні основи вдосконалення механізму регулювання трудових ресурсів промисловості” розглянута програма зайнятості як важливий важель регулювання руху трудових ресурсів, запропонована методика прогнозування динаміки трудових ресурсів промисловості, а також викладені пропозиції щодо вдосконалення організаційного механізму регулювання ринку праці промисловості. Сьогодні (в умовах нестабільної економіки) є резерви вдосконалення програмного методу регулювання ринку праці. Одним з суттєвих недоліків програм зайнятості є те, що вони орієнтовані тільки на фіксований ринок праці (який, як відомо, складає біля 10%) і не впливають на його більшу частину. 

Однак, хоча ми розуміємо, що в ринкових умовах значну роль видіграють механізми саморегулювання, необхідно враховувати, що роль державного регулювання досить значна і полягає саме в тому, щоб створити базу для включення ринкових механізмів, особливо, на перехідному етапі розбудови економіки. 

Розробка програм зайнятості потребує значного обсягу різноманітної інформації. Її збір і обробка – це дуже трудомісткий і складний в організаційному плані процес. Все ще існують значні розбіжності у змісті й якості інформаційних даних, які надходять із різних джерел, що, природно, впливає на якість аналізу, точність прогнозних даних, регулюючих заходах, що розроблюються, тощо. 

Одним з суттєвих недоліків є ненадійність офіційних статистичних даних, що обумовлено наступними причинами: змінами в останні роки форм статзвітності; відсутністю в них необхідних об-єктивних даних для аналізу ринку праці; відсутністю повних даних від підприємницьких структур, що унеможливлює проведення об-єктивного аналізу ринку праці. 

Починаючи з формування бази даних і закінчуючи затвердженням програми, розробники проходять ряд етапів: формування інформаційної бази (збір, обробка інформації), аналіз, прогнозування, розробка програмних заходів, формування програми, її узгодження та затвердження. Однак, сьогодні немає методичного документу, який би чітко регламентував кожну процедуру, її організацію, терміни, тощо. 

Природно, що в загальній проблемі вдосконалення механизму розробки програм зайнятості починати необхідно з формування інформаційної бази, яка потребує вдосконалення у напрямі чіткого методичного відпрацювання організаційного механізму її формування. 

Як показали дослідження, на зміни у рівні та структурі безробіття впливають головним чином обсяги та структура потоків на вході до безробіття (тобто обсяги та структура тих, що шукають роботу), ніж потоки на виході з неї. 

У зв-язку з цим можливо виділити приорітетні напрями політики регулювання руху трудових ресурсів: 

1) перехід від соціальних методів рішення проблем безробіття та її наслідків до економічних, що включають механізм саморегулювання ринку праці. При цьому повинен бути задіяний весь арсенал існуючих засобів, включаючи навчання, субсидії для найму, підтримка в створенні власного бізнесу тощо; 

2) забезпечення взаємозв-язків між гнучкістю на внутрішньому ринку праці підприємства і зовнішньому (регіональному) ринку праці; 

3) поступова заміна пасивних заходів регулювання активними діями. 

Для прогнозування параметрів ринку праці (xi – відомі параметри; yi – прогнозні) нами обраний метод сплайн-екстраполяції. Цей метод вільний від недоліків поліноміальної екстраполяції, яка може давати значні похибки при зміні аргументу за межами інтервалу інтерполяції. Часто зі збільшенням вузлів (точок) ця похибка не тільки не зменшується, але й починає зростати. 

 Сплайн-функцію можна трактовати як лінію, яку утворює гнучка лінійка, що закріплена у ряді точок – вузлів екстраполяції. Математично сплайн – спеціальний многочлен, який приймає у вузлах xi значення y (x) = yi = y (xi) і забезпечує неперервність у них похідних, як умови точності наближення. Достатньо забезпечити неперервність першої та другої похідних, для чого можливо використовувати сплайн-многочлени третього порядку (кубічні сплайни). 

 Для кожного інтервалу -xi, xi+1- зміни параметру x кубічна сплайн-функція має вигляд: 

 

де hi = xi+1 – xi, fi (x) = y (x), mi = f// (xi), i = 1, 2,..., n (n – число вузлів). 

При відомих xi, yi і mi ця формула задає сплайн-апроксимацію. 

Однак, ця система не повністю визначає всі mi. Для цього необхідно задати додаткові граничні умови. У випадку m1=0 і mn= 0 – отримуємо нормальні сплайн-функції; mn=m1 і mп+1=m2 – маємо періодичні сплайн-функції, тощо. 

У розробленій програмі при x<x1 виконується лінійна екстраполяція за формулою: 

 

а