Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – 1907 роках

Здобуття Україною державної незалежності в 1991 р. відкрило перед дослідниками широкі можливості для об'єктивного висвітлення вітчизняної історії. Збірник статей співробітників Інституту історії України НАН України дав поштовх дослідженню суспільно-політичної історії України початку ХХ ст. на новій методологічній основі . Положення монографії Г. Касьянова про українську інтелігенцію дозволяють краще зрозуміти соціально-політичний портрет учителів України, причини їх реакції на гострі проблеми тогочасності .

У монографії Т. Гунчака наголошується на активній участі вчителів і шкільної молоді України у боротьбі прогресивних сил початку ХХ ст. за національну школу . Розрізнені дані про участь вчителів у створенні селянських союзів та учительських спілок наведені в колективній монографії під редакцією В. Г. Сарбея .

Важливе значення при дослідженні теми мають сюжети про місце православної церкви в суспільно-політичному житті України початку ХХ ст., у тому числі й участь у ньому вчителів-священиків і семінаристів, наведені в брошурі Н. А. Шип . Певний фактичний матеріал про національний рух українського духовенства і семінаристів, а також їх участь у суспільному житті України подано у монографіях Г. М. Надтоки .

Окремі фрагментарні дані з досліджуваної нами теми наведені у монографії В. Головченка. Вони дозволяють чіткіше простежити участь учителів і шкільної молоді в революційних подіях початку ХХ ст. на боці різних політичних сил . Робота С. О. Телешуна дозволяє співставити погляди українських вчителів і учнівської молоді на національне питання з відповідними положеннями програм політичних партій .

На увагу заслуговують матеріали монографії Л. П. Вовк про участь відомих педагогів у виступах прогресивної громадськості України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. за впровадження в навчальний процес української мови та українознавчих дисциплін .

Досить цінними при дослідженні теми є дані монографії А. Зінченка про таємні гуртки семінаристів на Правобережній Україні, участь окремих учителів духовних навчальних закладів у національному та революційному русі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.  

Суттєво доповнює наукові набутки попередників колективна праця В. Ф. Колесника, О. О. Рафальського, О. П. Тимошенко про національне питання в програмах і діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900 – 1907 рр. Матеріали книги допомагають визначити належність багатьох учителів до певної політичної партії чи груп партій, а також місце, яке займали в їх революційній діяльності національні проблеми . Окремі дані про практичну діяльність громадськості по становленню недержавних закладів освіти, яка в окремих випадках суперечила офіційній політиці царизму, зосереджені в науковій праці І. А. Добрянського та В. В. Постолатія .

Значну наукову цінність мають сюжети про боротьбу прогресивних сил України за національні права українського народу та публікацію у періодичних виданнях початку ХХ ст. колективних листів учителів і старшокласників середніх навчальних закладів з вимогами українізації освіти в тритомній колективній монографії за редакцією професора В. Г. Сарбея . Монографія А. І. Павка про зародження, еволюцію та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. дає можливість уточнити належність окремих учителів-революціонерів до певних політичних сил .

Загальнопізнавальне і важливе значення при дослідженні теми має підручник з новітньої історії України, де в компактній формі дані оцінки суспільно-політичного життя України початку ХХ ст.  

Такого ж характеру і спеціалізований збірник наукових праць відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України, в якому вміщені різнопланові статті, що частково стосуються і розглядуваної в дисертації проблеми .

Частково торкались досліджуваних у дисертації проблем ряд радянських дослідників у своїх журнальних статтях переважно про діяльність більшовицької партії серед української інтелігенції , а також у відповідних дисертаційних дослідженнях, що також стосувалися саме цієї тематики, та історії освіти .

Головним джерелом при написанні дисертації стали документальні матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІА України). Серед них найбільшу наукову вагу мають документи фондів 274 (Київське губернське жандармське управління), 275 (Київське охоронне відділення), 301 (Подільське губернське жандармське відділення), 313 (Катеринославське губернське жандармське відділення), 317 (Прокурор Київської судової палати), 336 (Полтавське губернське жандармське управління), 386 (Одеське охоронне відділення), 419 (Прокурор Одеської судової палати), 442 (Канцелярія київського, подільського і волинського генерал-губернатора), 707 (Управління Київського учбового округу), 816 (Волинське охоронне відділення м. Житомира), 1335 (Волинське губернське жандармське управління).

Ці джерела суттєво доповнюються документами фондів 2 (Канцелярія київського губернатора), 183 (Прокурор київського окружного суду) Державного архіву Київської області (ДАКО). Є відповідні документи в фондах 81 (Канцелярія Київської другої гімназії), 163 (Київська міська управа) Державного архіву м. Києва (ДАК), 5 (Вінницьке реальне училище) Державного архіву Вінницької області (ДАВО), 228 (Подільський губернатор), 319