Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – 1907 роках

У процесі дослідження дисертаційної теми опрацьовано і введено до наукового обігу документи 9 архівів, 27 фондів і понад 150 архівних справ.

Значний масив джерел зосереджено у збірниках документів про поширення творів Леніна в Україні, а також у програмах українських політичних партій .

Різноманітні повідомлення про опозиційний рух учителів і шкільної молоді України досліджуваного періоду містять спогади його безпосередніх учасників , а також дані тогочасної преси.

У розділі 2 «Суспільно-політична позиція вчителів і учнівської молоді в 1900 – 1904 рр. « розкриваються протидія учителів державній системі Російської імперії, опозиційний рух семінаристів та антиурядова діяльність таємних організацій учнів світських середніх навчальних закладів.

На початку ХХ ст. незадоволення учителів України панівними в Російській імперії порядками досягло критичної межі й стимулювало їх перетворення в одну з найактивніших антиурядових сил суспільства. Особливістю протидії вчительського руху цього періоду політичній системі царської Росії стала його тенденція до самоорганізації в професійні об'єднання для боротьби за здобуття професійних і загальнонародних прав. Учителі входили до складу таємного гуртка місцевої інтелігенції м. Полтави в 1901 р., окремі учасники якого стояли на позиціях РУП. Серед них були майбутні відомі діячі партії К. А. Мацієвич, А. Ю. Кучерявенко, І. Д. Кохановський. Переважно національно-демократичний характер мала опозиційна діяльність учителів Чернігівщини. Досить сильні позиції мала РУП і серед учителів Київської губернії. Значне місце в нелегальній діяльності вчителів займала пропаганда соціалістичних ідей, особливо у південних губерніях України. Вчителі-пропагандисти стали одними з ініціаторів селянських виступів у 1902 – 1903 рр. в Україні.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. значно активізувалась нелегальна діяльність учнів духовних семінарій. Створюються щонайменше 7 таємних гуртків і груп семінаристів у Подільській, Київській, Чернігівській, Полтавській, Харківський, Катеринославській та Одеській семінаріях, які поряд з самоосвітою ставили завдання надати стихійному руху семінаристів організованих форм для боротьби за академічні права. Разом з тим вони пропагували ідеї боротьби проти самодержавного ладу, за торжество соціально-демократичних і національних ідеалів. Найсильніший вплив на полтавських семінаристів мали ідеї РУП, через що в березні 1902 р. майже 50 з них були звільнені з семінарії. Значна їх частина включилась у революційну пропаганду серед селян Полтавської та інших губерній. Вперше в учнівському русі полтавські семінаристи у 1902 р. висунули вимогу українізації освіти.

Наприкінці ХІХ ст. учнівська молодь виявляє незадоволення порядками, що панували у світських середніх навчальних закладах, і рівнем отримуваних у них знань. Характерною особливістю учнівського руху стали поєднання самоосвіти з антиурядовою діяльністю та організованість. Протягом 1900 – 1904 рр. у Києві діяло 8 нелегальних учнівських гуртків, у тому числі О. Ляпунова, М. П'ятакова, Г. Михайлова, гімназистів першої, другої, третьої та четвертої гімназій, гімназистів п'ятої гімназії на Печерську, учнів середніх шкіл на Подолі, «Південно-західний гурток шкільної молоді», «Група учнівської молоді середніх навчальних закладів київського комітету партії соціалістів-революціонерів». Створювались вони і в інших містах. У Житомирі – 3, Вінниці – 1, Острозі – 1, Полтаві – 2, Лубнах – 1, Прилуках – 1, Чернігові – 2, Ніжині – 2, Харкові – 2, Павлограді – 2, Єлисаветграді – 1, Катеринославі – 2, Черкасах – 1, Одесі – 3. Всього на території України діяло щонайменше 32 таємних гуртків і груп учнівської молоді середніх навчальних закладів. Існувала тенденція до їх об'єднання в одну нелегальну організацію.

Переважну більшість учасників цих гуртків становили гімназисти. Значна частина учнівських таємних організацій пропагувала ідеї РУП, поступово все більше схиляючись на позиції соціал-демократизму. Їх учасники взяли участь в агітації селян проти влади, окремі учнівські організації підтримували РСДРП. Спроби уряду придушити опозиційний учнівський рух виявились безуспішними.

У розділі 3 «Активізація революційного руху вчителів і учнівської молоді в 1905 р. « досліджується піднесення революційної активності учителів і учнівської молоді в 1905 р.

Одним з виявів учительського руху в 1905 р. була боротьба за об'єднання вчителів у професійну спілку для відстоювання своїх та загальнонародних прав. Учителі України взяли найактивнішу участь в організації та проведенні всеросійських з'їздів, які розглядали питання створення такої організації. В роботі установчого з'їзду Всеросійського союзу вчителів влітку 1905 р. брали участь від українського учительства С. Русова, В. Чарнолуський, В. Чехов та інші педагоги.

Значну активність виявляли вчителі України у поповненні рядів Всеросійського учительського союзу, вбачаючи у цьому одну з можливостей вирішення нагальних проблем революційним шляхом. Причому цей рух набув масового характеру. Тільки в Лохвицькому повіті Полтавської губернії у ньому в 1905 р. брали участь М. М. Гамалія, О. К. Сербиновська, О. І. Лисенко, О. П. Григоренко, П. Д. Ляшко, Л. Г. Ковинська, Ф. З. Волгунін та ще сім народних учителів. До Олексіївської групи Всеросійського союзу вчителів Катеринославської губернії входило 56, Звенигородської – 62,