Суспільно-політична діяльність учителів і учнівської молоді України в 1900 – 1907 роках

З придушенням грудневого збройного повстання 1905 р. опозиційний суспільно-політичний рух учнівської молоді пішов на спад. Але повністю придушити його уряд не міг. За даними Міністерства освіти в 1906 р. в Україні діяло щонайменше 9 нелегальних антиурядових учнівських груп і організацій. У дійсності їх було більше.

Помітний резонанс у суспільстві мав антиурядовий виступ полтавських семінаристів у 1906 р. з закликами до повалення самодержавства і надання Україні автономних прав. Учнівські групи української «Спілки» діяли у навчальних закладах Києва, Конотопа Чернігівської, Немирова Подільської губерній та в інших місцях. Одночасно частина учнів стояла на позиціях РСДРП, БУНД-у, партії соціалістів-революціонерів тощо. Сильним у суспільно-політичному русі учнівської молоді було його антисамодержавне і національне спрямування.

Значним успіхом опозиційного суспільно-політичного руху учителів і учнівської молоді України стала вимушена поступка царського уряду в освітньому питанні. Під його тиском Міністерство народної освіти дало дозвіл на читання української мови та історії в приватних гімназіях, а Синод – на їх викладання у Подільській духовній семінарії, церковно-вчительській школі у Вінниці та всіх початкових школах єпархії. Але через всілякі перешкоди ці дозволи лишились на папері, реалізувати їх на практиці в абсолютній більшості виявилось неможливим.

У висновках визначені основні результати дослідження:

в історіографії відсутні спеціальні праці, які б комплексно досліджували проблему опозиційної суспільно-політичної діяльності вчителів і учнівської молоді України в 1900 – першій половині 1907 рр. ;

на початку ХХ ст. боротьба учителів і учнівської молоді за академічні права поступово виходила за вузькі професійні рамки і набувала опозиційного суспільно-політичного звучання. Участь учителів України у створенні Всеросійського вчительського союзу зіграла важливу роль у активізації суспільно-політичної діяльності значної частини вихованців молоді. Вчителі одними з перших виступили проти антиукраїнської політики російського уряду, стали ініціаторами розгортання боротьби інтелігенції за національні права українського народу, сприяли швидкому поширенню серед населення програмних положень Революційної української партії. Велика заслуга належала вчителям у пропаганді соціал-демократичних ідей, поширенні програмних положень і Російської соціал-демократичної робітничої партії. Учителі-пропагандисти зіграли важливу роль у революціонуванні українських селян в 1902 – 1903 рр. Суспільно-політична позиція частини вчителів України увійшла в явну суперечність з державною системою Російської імперії;

у 1900 – 1904 рр. активізується опозиційний рух учнівської молоді духовних і світських середніх навчальних закладів України. Створюється щонайменше 39 таємних учнівських організацій, діяльність яких спрямовується на відстоювання академічних прав учнів і висунення політичних вимог до уряду. Пропагандистська діяльність учнівської молоді виходить за межі навчальних закладів і поширюється на інші соціальні кола населення, насамперед українське селянство. Революційна агітація семінаристів і учнів світських навчальних закладів сприяла початку селянських повстань у 1902 – 1903 рр. і дальшому зростанню незадоволення громадськості внутрішньою й зовнішньою політикою самодержавства на початку ХХ ст. ;

визначальний вплив на учнівський рух у 1900 – 1904 рр. мали ідеї РУП, який як і вся партія, розмежовувався на соціал-демократичний, народницько-революційний і національно-радикальний напрямки;

у 1900 – 1904 рр. відбувається накопичення революційної енергії вчительства і учнівської молоді України. Формується суспільна сила, здатна взяти на себе роль одного з лідерів українського народу в боротьбі з самодержавством;

в 1905 р. відбулося піднесення революційної активності вчителів. У різних формах боротьби з царизмом взяли участь щонайменше 254 учителі, які стояли на позиціях різних політичних партій і організацій. Приблизно 70, 0% з них перебували на політичних платформах українських партій, насамперед РУП-у і «Спілки». Значно меншим був вплив на українських учителів РСДРП. Розпорошеність учительства по різних політичних партіях істотно послаблювала його силу в боротьбі з царизмом;

створення і діяльність Всеросійського союзу вчителів та його організацій в Україні знаменували початок масованого наступу вчительства на головні підвалини самодержавного ладу. Завдяки діяльності вчительських організацій підвищувалась політична свідомість учителів, поповнювались ряди борців з самодержавством, посилювався їх авторитет у суспільстві;

у 1905 р. вчителі України почали грати провідну роль серед національної інтелігенції в її впливі на селян і робітників. Національно свідоме вчительство стало лідером прогресивних сил у боротьбі за національні права України. Йому належить видатна заслуга у залученні до неї селян і робітників, формуванні у них національної свідомості. Багато в чому завдяки діяльності вчителів національні проблеми України висуваються на передній план боротьби з царизмом;

опозиційний суспільно-політичний рух учнівської молоді в 1905 р. все більше переростав у революційний і спрямовувався проти політичної системи Російської імперії. До осені 1905 р. антиурядові виступи учнівської молоді відбулись майже в усіх великих містах України. Восени вони набувають все гостріших форм і виражаються в участі у політичних мітингах, демонстраціях, страйках, поширенні нелегальної антиурядової літератури, силових діях, спрямованих на задоволення своїх вимог. Помітний вплив на учнівську молодь мали українські партії та частково РСДРП. Частина учнів середніх навчальних закладів взяла безпосередню участь у грудневому збройному повстанні;

влившись у загальний революційний рух, антиурядові виступи учителів і учнівської молоді України зіграли свою роль у появі царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. Під впливом учителів і учнівської молоді селяни і міщани активно включаються