Теоретичне обґрунтування та дослідження особливостей видів пам’яті у процесі діяльності

Успіхи біохімічних досліджень дали можливість сформулювати припущення про дворівневий характер процесу запам’ятовування. На першому рівні, відразу після впливу подразника, в мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси в клітині. Цей рівень триває секунди або хвилини і є механізмом короткочасної пам’яті. Другий рівень – власне біохімічна реакція – пов’язаний з утворенням протеїнів і характеризується незворотністю хімічних змін у клітинах та вважається механізмом тривалої пам’яті.

Біохімічні дослідження дають підґрунтя для оптимістичних прогнозів відносно можливостей управління людською пам’яттю в майбутньому. У 1962 році Д. Макконел провів дослідження з пласкими хробаками (планаріями). [8] Планарій навчали проходити певний лабіринт шляхом вироблення умовних рефлексів. Після того як вони запам’ятовували цей шлях, їх розрізали навпіл. Вони швидко регенерували, тобто організм відновлював втрачену частину тіла. Чи будуть тепер ці «напівнові» планарії мати ті самі умовні рефлекси? Результати виявилися дивовижними. Планарії, які регенерували (як з головної частини, так і з хвостової), успішно проходили лабіринт. Учений зробив такий висновок: інформація зберігається в молекулах РНК.

Сенсаційним моментом експерименту виявилася спроба перенести пам’ять від однієї планарії до іншої. Внаслідок багаторазових повторень планарії запам’ятовували певний шлях, після чого з них екстрагувалась РНК, яку потім вводили іншим планаріям. У тієї групи, якій вводили РНК від навчених планарій, значно швидше формувався очікуваний умовний рефлекс на проходження певного лабіринту, ніж у контрольної групи. Досліди на більш організованих тваринах виявилися менш вдалими. Багато вчених взагалі скептично поставилися до цієї сенсації, бо результати експерименту не завжди вдається повторити. Висновки робити рано, але, зрозуміло, хімічна теорія не може пояснити весь багатоаспектний феномен пам’яті, особливо у високорозвинених тварин і людей. Не виключено, що в майбутньому можна буде виділити матеріальний – біохімічний – носій пам’яті.

Таким чином, пам’ять індивіда реалізується за рахунок багаторівневих механізмів – психологічного, фізіологічного і хімічного. Для нормального функціонування людської пам’яті необхідні всі три рівні. Людина може усвідомлювати і керувати лише вищим психологічним рівнем, який є визначальним щодо нижчих. Лише на цьому рівні пам’ять стає процесом, опосередкованим мнемічними діями, складником пізнавальної діяльності.

Проаналізувавши всі теорії, ми дійшли висновку, що пам’ять є занадто складним процесом, аби охарактеризувати її лише однієї теорією. На нашу думку, на перебіг процесі пам’яті впливає як фізіологічний, так і хімічний, психологічний фактори.

 

 

Для визначення видів людської пам’яті більшість психологів (Г. Костюк, А. Петровський, О. Смирнов та ін.) вирізняє такі критерії: зміст матеріалу; характер мети діяльності; час закріплення і зберігання матеріалу. [2]

Залежно від змісту матеріалу пам’ять поділяють на рухову, емоційну, образну і словесно-логічну.

Рухова пам’ять є однією з умов утворення різноманітних умінь і навичок, необхідних у навчальній, трудовій та інших різновидах діяльності людини. Сутність цієї пам’яті полягає в запам’ятовуванні і відтворенні людиною своїх рухів. Складніші види пам’яті існують лише завдяки руховій, яка дає людині змогу свідомо використовувати закріплені комбінації рухів при виробленні їхніх нових систем.

Емоційна пам’ять зберігає переживання і почуття, пов’язані з подіями минулого. Запам’ятовується насамперед те, що викликає емоції. Відомий режисер К. Станіславський наголошував: якщо ви, згадуючи давно пережите, здатні бліднути, червоніти – у вас є емоційна пам’ять. Цей вид пам’яті надає досвідові індивіда глибоко особистістю характеру і вирізняється особливою стійкістю. Глибоко пережиті події важко забути. В. М’ясищев, досліджуючи стійкість емоційної пам’яті, з’ясував, що точність запам’ятовування учнями картинок, які їм показують, залежить від емоційного ставлення до них – позитивного, негативного чи байдужого. [6] При позитивному ставленні учні запам’ятали всі 50 картин, при негативному – тільки 28, а при байдужому – всього 7 картин. Емоційна пам’ять вирізняється тим, що майже ніколи не супроводжується ставленням до відновленого почуття як до спогадів почуття, раніше пережитого. Так, людина, яку в дитинстві налякав чи покусав собака, лякається потім при кожній зустрічі з нею.

Образна пам’ять виявляється в запам’ятовуванні образів, уявлень предметів, явищ, їхніх властивостей. Залежно від того, якими аналізаторами сприймають об’єкти при їхньому запам’ятовуванні, цю пам’ять поділяють на нюхову, зорову, тактильну тощо.

Образи, уявлення запам’ятовуваних предметів, явищ, асоціюючись зі словами, закріплюються в них і завдяки цьому набувають відносно стійкого характеру. Мова є засобом усвідомлення людиною її чуттєвого досвіду, який є джерелом наших знань про зовнішній світ. Важливим завданням учителів є постійне збагачення образної пам’яті учнів, щоб їхні знання спирались на фактичний, наочно-образний зміст.

Особливими мнемічними образами є ейдетичні (від гр. eidos – вигляд, образ), які зберігаються в пам’яті яскраво і чітко без жодних змін від кількох хвилин до кількох годин, а деколи до кількох років. О. Лурія описав випадок видатної ейдетичної пам’яті Шерешевського, який відтворював практично все, що запам’ятовував. Ця пам’ять притаманна художникам, музикантам, а також дітям дошкільного і молодшого шкільного віку. Образна пам’ять – не пасивна копія предметів і явищ дійсності, а особлива активність, спрямована на розв’язання пізнавального завдання.

Зміст словесно-логічної пам’яті – це поняття, судження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їхніх істинних зв’язках і відношеннях, у загальних властивостях. Вона є специфічно людською пам’яттю, бо нерозривно пов’язана з