Теоретичне обґрунтування та дослідження особливостей видів пам’яті у процесі діяльності

Психологи здебільшого вивчають проблеми тривалої пам’яті зі свідомим доступом (проблеми запам’ятовування і відтворення). Вона починає функціонувати не відразу після сприймання і запам’ятовування матеріалу, а лише через певний час.

Організація матеріалу в тривалій пам’яті підпорядковується певним принципам, зокрема, використанню засобів, залежності запам’ятовування від місця матеріалу в структурі діяльності. Останній принцип обґрунтований у дослідженнях П. Зінченка, О. Смирнова, де висвітлено залежність запам’ятовування від зв’язків матеріалу з мотивами, метою та умовами діяльності. [5]

Розглянуті види пам’яті взаємопов’язані як змістом того, що запам’ятовується й відтворюється, так і метою діяльності, тривалістю зберігання інформації. Зокрема, словесно-логічна пам’ять є також мимовільною чи довільною; водночас вона обов’язково є короткочасною чи тривалою.

 

 

Крім видів пам’яті, виділяють ще її процеси, беручи за основу різні функції, виконувані пам’яттю в житті й діяльності, а саме: запам’ятовування (закріплення), відтворення (актуалізація, поновлення), збереження, забування.

Між усіма цими процесами існує тісний динамічний взаємозв’язок, який буде нижче розглянуто.

Запам’ятовування – це процес пам’яті, внаслідок якого відбувається закріплення нового шляхом пов’язування його з засвоєним раніше. Відповідно до цілей діяльності, у яку включені процеси запам’ятовування, виділяють довільне і мимовільне запам’ятовування. [2] Кількісні та якісні характеристики запам’ятовування суттєво впливають на всі інші мнемічні процеси: повнота і осмисленість запам’ятовування зумовлюють продуктивність зберігання і відтворення. Ось чому більшість дослідників пам’яті головну увагу приділяють вивченню саме цього процесу.

Види запам’ятовування розглядають відповідно до викладених вище критеріїв класифікації видів пам’яті. Залежно від конкретної мети діяльності, наявності у суб’єкта усвідомленого наміру закріплювати і зберігати інформацію запам’ятовування може відбуватися в мимовільній або довільній формі.

Мимовільне запам’ятовування діє тоді, коли людина не ставить собі за мету закріплювати інформацію і в подальшому її використовувати. Індивід не вдається до спеціальних прийомів для організації роботи своєї пам’яті.

Для повного засвоєння і відтворення знань, умінь, навичок необхідним є довільне запам’ятовування. Цей процес пов’язаний з постановкою суб’єктом мнемічної цілі запам’ятати, завчити і зберегти певний обсяг матеріалу для наступного відтворення у формі словесних звітів чи вмінь, навичок у діяльності. У зв’язку з тим що довільне запам’ятовування включає специфічну мнемічну мету і залучаються спеціальні прийоми, його прийнято вважати самостійною «мнемічною дією». Водночас мимовільне запам’ятовування є результатом не-мнемічної діяльності (навчання, гри, праці).

Довільне запам’ятовування дає оптимальний мнемічний результат, тобто забезпечує міцне і повне (близьке до 100%) засвоєння матеріалу. Однак його ефективність може бути високою за певних умов, а саме: чіткої постановки мети, що орієнтує на запам’ятовування матеріалу певного змісту та обсягу; зв’язку матеріалу, що запам’ятовується, з актуальними потребами, інтересами, почуттями, вольовими зусиллями; настанови на певний термін зберігання; використанні різних прийомів, способів змістовної організації матеріалу; організації адекватного режиму навчальної діяльності (матеріал з урахуванням віку і раніше засвоєних знань, розподіл матеріалу в часі, боротьба з перевтомою).

Механічним є таке запам’ятовування, що здійснюється формально, без розуміння суті і логіки побудови матеріалу. Воно виявляється у фіксації лише зовнішніх особливостей об’єктів на сенсорному рівні (форма, колір, просторово-часова суміжність тощо). Механічне заучування є багаторазовим повторенням незрозумілих символів з метою їхнього закріплення в пам’яті як послідовності візуальних чи звукових стимулів. Формальне запам’ятовування іноді спостерігається у школярів і дорослих людей, які не оволоділи прийомами смислової переробки інформації. Наприклад, у молодшому шкільному віці прагнення до дослівного запам’ятовування може свідчити не про його механічний характер, а про нерозуміння того, що означає «знати» матеріал. Дитині буває простіше передати зміст прочитаного чи почутого дослівно, ніж «своїми словами», яких їй нерідко бракує. Однак людині здебільшого властиве прагнення якось осмислити матеріал, який вона запам’ятовує, щоб включити його в структуру раніше засвоєного досвіду. Тому суто механічне заучування трапляється не так часто.

Смислове (логічне) запам’ятовування ґрунтується на утворенні зв’язків, які відображають істотні і закономірні відносини між об’єктами. Смислова переробка матеріалу забезпечує ефективність як мимовільного, так і довільного запам’ятовування.

Відтворення – процес пам’яті, внаслідок якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки шляхом вилучення його з довгочасної пам’яті та переведення в короткочасну. [8] Відтворення – процес пам’яті, що проявляється в актуалізації знань, умінь, навичок, засвоєних при запам’ятовуванні. Воно здійснюється у вербальній і руховій формі; є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. [13]

Ефективність відтворення готується в процесі запам’ятовування і зберігання, тому воно пов’язано з тими самими чинниками, які опосередковують якість цих процесів і одночасно забезпечують готовність до наступної реконструкції засвоєних знань.

Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування і спогади.

Впізнавання – це найпростіше відтворення в умовах повторного сприймання. Впізнавання пов’язує наш досвід зі сприйманням об’єктів і дає нам змогу правильно орієнтуватися в навколишній дійсності. Це пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам’яті, та порівняння його результатів з перцептивним образом. Воно включає в себе висування і перевірку гіпотези про значення об’єкта сприймання, здійснюється