теоретичні засади соціально-психологічного дослідження сім’ї

Можемо констатувати те, що 60% опитаних сімей мають високий та наближений до високого рівні задоволеності своїми шлюбними відносинами, а 40% сімей мають середній та нижче середнього показники задоволеності шлюбом. Тому варто проводити психологічну роботу з сім’ями для встановлення їх взаєморозуміння та задоволеності одне одним та своїм шлюбом. 

 

 

2.3. Основи роботи психолога із подружньою парою та рекомендації щодо оптимізації міжособистісних стосунків

 

Психологічна допомога сім’ї найчастіше подається через типологічне консультування або психотерапію, що спрямовані на вирішення психологічних проблем сім’ї за допомогою структурованого діалогу між консультантом і клієнтом. При цьому під психологічним консультуванням розуміють насамперед вплив, спрямований на корекцію міжособистісних стосунків клієнта в сім’ї. Психотерапія орієнтована переважно на вирішення глибинних особистісних проблем, які коріняться в більшості утруднень клієнта, що виникають у міжособистісних стосунках з іншими членами сім’ї. Залежно від орієнтації психологічної допомоги Ю.Е. Альошина розрізняє такі види психологічного консультування сім’ї: подружнє; спільне – дітей і батьків; батьків з приводу проблем дітей; сім’ї, один із членів якої серйозно хворий (соматично або психічно); тих, хто бере шлюб; тих, хто розлучається [2, 51].

За свідченням З.Г. Кісарчук, консультування класифікують також за тривалістю (разова, короткострокова, тривала) і характером допомоги (просвітницько-рекомендаційна, діагностична, власне психологічна консультація) [22, 31].

Основна мета психолога, який здійснює консультування, – допомогти клієнтові віднайти шляхи і засоби розв’язання проблем, пов’язаних з утрудненнями в міжособистісних стосунках із членами сім’ї.

За свідченням науковців С. Блохи, Е.Г. Ейдеміллера, В.В. Юстіцкіса, для того щоб досягти цієї мети, психолог повинен розв’язати такі завдання:

•розібратися в суті проблеми, допомогти клієнту зняти емоційне напруження, краще усвідомити ситуацію, що склалася, застосовуючи рефлексивне вислуховування клієнта;

•розширити уявлення клієнта про себе, проблемну сімейну ситуацію, навколишню дійсність загалом, у результаті чого він починає по-новому бачити й оцінювати ситуацію, намагається знайти альтернативні варіанти поведінки в ній; 

•допомогти клієнтові взяти на себе відповідальність за власний «внесок» у сімейну ситуацію;

•підтримати у клієнта віру в себе, готовність реалізувати виявлені способи подолання сімейних проблем насамперед через зміну власного ставлення до них і власної поведінки [9; 28].

У результаті психолог-консультант створює атмосферу доброзичливої довіри і як компетентніша у проблемі людина (завдяки професійній навченості) допомагає клієнтові віднайти шляхи її вирішення, подолати труднощі сімейного життя.

Психолог Ю.Е. Альошина вирізняє кілька груп методів і прийомів психологічного консультування сім’ї: загальні навички психологічного впливу; неспецифічні прийоми роботи консультанта; спеціальні прийоми і методи психологічного консультування [2, 68]. 

Загальні навички психологічного впливу пов’язані насамперед з дотриманням правил ведення консультативного прийому на основі етичних і професійних норм і принципів. При цьому вербальна і невербальна поведінка психолога допомагає створити сприятливий психологічний клімат бесіди, конструктивно проаналізувати ситуацію, з’ясувати істинні причини виникнення проблеми, сформувати у клієнта впевненість у дієвості психологічних рекомендацій і бажання скористатися ними. 

Неспецифічні прийоми роботи психолога-консультанта припускають використання різних технік і завдань, спрямованих на розв’язання завдань психологічного консультування незалежно від його цілей [2, 69].

Наприклад, домашні завдання клієнтам (ведення щоденника самоспостереження; завдання, які передбачають бесіди на задані теми, що їх мають вести члени сім’ї протягом певного часу; завдання фіксувати за заданим планом позитивних і негативних реакцій на дії інших членів сім’ї; завдання застосовувати певний час ті форми спілкування, відсутність яких призвела до складної сімейної ситуації) допомагають їм закріпити позиції і навички, засвоєні під час консультування [7, 62]. 

Запитання, сформульовані так, щоб відповідь на них припускала зміну позиції клієнта до його проблеми (наприклад, розповісти про сімейні відносини з погляду іншого члена сім’ї), стимулюють розвиток ширшого уявлення клієнта про ситуацію.

Як вказує Ю.Е. Альошина, спеціальні прийоми і методи психологічного консультування спрямовані на розв’язання конкретних завдань сімейного консультування. Так, використання «техніки списків» ґрунтується на тому, що важливим показником сприятливого сімейного клімату є спільне проведення дозвілля, що викликає задоволення членів сім’ї. Завдання консультанта – знайти у подружжя спільні інтереси й орієнтувати їх на виконання загальної справи, обговоривши й усунувши всі можливі перешкоди і труднощі. З цією метою, попередньо пояснивши подружжю, що і навіщо кожний робитиме, психолог пропонує кожному з них записати на окремому аркуші паперу те, що його було б цікаво і приємно робити на дозвіллі [2, 70].

Отримавши від подружжя два списки, консультант намагається знайти спільні справи, які подружжя могло б робити разом найближчими днями, а якщо спільних інтересів практично немає, запропонувати компромісний варіант [7, 63].

Аналогічно застосовують “техніку контрактів”, коли подружжя (або інші члени сім’ї) на окремих аркушах записують вимоги і побажання стосовно один одного. 

За свідченням О.І. Бондарчук, схема процесу психологічного консультування передбачає сім фаз:

1.Створення клімату, що забезпечує успішне консультування шляхом вираження психологом позитивних установок на клієнта, переконання його в щирій зацікавленості у вирішенні проблеми і бажанні допомогти;

2.Створення своєрідного «катарсису», який виникає внаслідок того, що клієнтові надається можливість висловитися з проблеми, звільнитися від негативних емоцій;

3.Усунення (по можливості) деструктивного фону через осмислення проблеми і переорієнтацію клієнта на позитивне, що є в цій ситуації;