Теоретичні засади стратегії підприємства

установлено, що для імплантації культури стратегічного мислення за умов трансформаційної економіки України, для впровадження теоретичних підходів і методичних рішень, адекватних цим умовам, особливого значення набувають такі результати виконаного дослідження еволюції теорії стратегії підприємства:

а) виокремлення етапів, передумов і чинників концептуалізації стратегії підприємства, здійснення знакових переходів від емпіричності, індуктивності, агностичності до дедуктивності, формалізації, моделювання, теоретичних узагальнень, обґрунтувань і передбачень;

б) формування та визначення нинішнього складу теоретичного арсеналу стратегії підприємства, в якому представлено різні за рівнем розробленості, прак-тичного використання та сферою поширення концепції, теорії, методи, інструментарій;

в) виявлення особливостей досягнутого рівня розвитку теорії стратегії підприємства, яка в сьогоднішньому своєму стані є переважно позитивною і оперує насамперед конструкціями, що є здебільшого концептуальним віддзеркаленням практичних проблем, які розв’язують, спираючись на теоретичні положення;

дано нове визначення поняття загальної стратегії підприємства, за яким ця стратегія являє собою встановлений та переглядуваний набір напрямків діяльності (цілей і способів їх досягнення) для забезпечення поновлюваної відмітності та прибутковості. Таке визначення, по-перше, відповідає сучасній парадигмі і, по-друге, має виражений утилітарний характер, тобто дає можливість оконтурити архітектоніку процесу розроблення стратегії, в якому після стратегічної сегментації виділяються два великі блоки: у першому блоці для кожного з напрямків діяльності у його специфічному конкурентному контексті приймаються відмітні стратегічні рішення, а в другому – стратегічний портфель підприємства переглядається й оновлюється задля збалансованості та отримання синергійного ефекту;

дістала дальший розвиток класифікація стратегій суб’єктів господарювання, яка вперше виконана на засадах мотиваційної плюрастичності. З позицій множинності раціональних мотивацій та домінування в сучасному економічному менталітеті цілевизначального способу дій виконано первинну типологію стратегій за особливістю цілевизначання, в якій вказано дві межі новизни стратегічних цілей: від повного їх копіювання до принципово нових орієнтирів. В даному діапазоні можлива безліч проміжних варіантів, які і характеризують міру відмітності стратегічної поведінки підприємства;

удосконалено логіко-структурну побудову процесу розроблення стратегії підприємства, відмітними особливостями якої є обов’язкове виконання стратегічної сегментації діяльності підприємства і послідовне проведення дальшого аналізу в межах виділеної об’єктної одиниці – стратегічного напрямку діяльності (СНд). Доведено, що саме цю об’єктну одиницю слід аналізувати в певному конкурентному контексті на предмет наявності стратегічної перспективності, ступеня конкурентопереважання та можливостей його дальшого нарощування. Загальна ж стратегія підприємства як набір стратегічних напрямків діяльності може бути актуалізована через вибір і здійснення різних диверсифікаційних стратегій;

установлено, що сучасна парадигма стратегії підприємства має сутнісний дисбаланс у бік інкрементальних процесів, оскільки найбільш теоретично розвиненими є ті її складові, які спрямовані на забезпечення та утримання довготривалих, стійких і захищених конкурентних переваг існуючих у стратегічному портфелі напрямків діяльності. Теоретичний аналіз вибору та впровадження нових стратегічно значущих напрямків діяльності являє собою недостатньо розвинений сегмент;

доведено, що однобічний ринково-продуктовий підхід до розроблення стратегій підприємства та зовнішньо орієнтована сегментація його діяльності за зростаючої турбулентності умов господарювання призводить до стратегічної недалекоглядності. Сегментація ж діяльності на основі виділення та розвитку специфічних компетенцій і ресурсів та їх особливо відмітних комбінацій з урахуванням результатів стратегічних маркетингових досліджень створює передумови для високого ступеня готовності підприємства до ринкових змін, збільшує діапазон можливих відповідей на поточні і перспективні виклики ринків;

виявлено, що теорія стратегії підприємства розвивалась майже автаркічно і в сучасному своєму стані характеризується високим рівнем автономності і переважаючим самозабезпеченням концептуальними підходами та теоретично-методичними конструкціями. Вона не позбулася надмірної емпіричності, описовості узагальненого досвіду, не має достатньо виражених ознак нормативності щодо пізнання, пояснення та передбачення економічних явищ і процесів. На тлі численних наукових шкіл стратегічного менеджменту практично нема взаємозв’язків між фундаментальною економічною теорією і теоретичними засадами стратегії підприємства, зокрема, вочевидь недостатнім є використання мікроекономічного аналізу в розробленні та обґрунтуванні стратегічних рішень;

на підставі переоцінки базової трихотомії мікроекономічної теорії “ринкова структура → стратегія учасника → результативність діяльності” доведено визначальну роль ринкової стратегії підприємств-лідерів і загалом способу ринкових дій. Уперше дано наукове пояснення основних видів способу ринкових дій: поліполістичного, олігополістичного та монополістичного. Проаналізовано процеси еволюції способу ринкових дій окремого учасника, які суттєво зумовлюють особливості становлення та розвитку ринкових структур, в тому числі й за умов вітчизняної економічної системи;

розширено розуміння значення еволюційності способу ринкових дій, яке перш за все зумовлюється процесами пізнання, навчання, нагромадження та використання досвіду. Когнітивність через широкий діапазон індивідуальних значень, властивих окремим учасникам, пояснює різну динаміку змін ринкової поведінки та створює певні передумови для стратегічних передбачень. З позицій визначальності еволюційності ринкової поведінки ретроспективно оцінено різні моделі олігополії і доведено логічність утвердження цивілізованого ринку, на якому кожний учасник свідомо виконує роль того, хто веде, чи того, кого ведуть, та приймає і здійснює ринкову стратегію жорсткого співвідношення цін;

у контексті розвитку теоретичних засад стратегічного управління вдосконалено методи мікроекономічного аналізу технічного прогресу на підприємстві. Через використання адаптованого до потреб аналізу технічного розвитку математичного і графоаналітичного апарату досліджено капітало-, працезберігаючий та нейтральний технічний прогрес, проаналізовано вплив