+3 8(066) 185-39-18
fнаціоналістів», яке за короткий період часу вдалося виявити на території області в кількості 2 189 осіб. Як довідуємося з архівних джерел, маховик репресій в другій половині 1937 р. не збавляв обертів і проти відступників від «генеральної лінії» ВКП (б) – так званих троцькістів, яких в київських катівнях НКВС на січень 1938 р. налічувалося 990 чоловік. Крім того, з міста Києва було вислано 689 сімей (1 564 чол.), глави яких засуджені за троцькістську діяльність.
У цілому після «викорінення» «петлюрівсько-куркульських елементів», «контрреволюційних націоналістичних кадрів», «шпигунів», «учасників військово-фашистської змови» в Київській області, куди входила територія нинішньої Черкаської, частково Житомирської і Чернігівської областей протягом другої половини 1937 р. за ґратами опинилося 2 3081 осіб, з них засуджено 19182 чол., в тому числі по 1-й категорії – 9 713 чол., по 2-й – 9 450 чол.
Кількість репресованих на Київщині становила 13, 5% населення області. Якщо порівнювати статистику політичних репресій із загальною кількістю населення області за переписом 1937 р. [67; С. 104].
Частка репресованих у Київській області в 1937 р. була одною з найбільших по УРСР (за кількістю репресованих область була другою за Донецькою).
У 1937 р. тільки на території Донецької області (за тогочасним адміністративно- територіальним поділом) органами НКВС було репресовано 27 042 ос. [73; С. 338].
Наслідки масових політичних репресій. Наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» проти «ворогів народу», яку теоретично обґрунтував нарком НКВС Ніколай Єжов та особисто схвалив Сталін, розпочалася за наказом НКВС СРСР (№00447) 5 серпня 1937 р. і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона тривала понад 15 місяців і була припинена постановою Політбюро ЦК ВКП (б) 15 листопада 1938 р. За оцінкою політичних оглядачів, які досліджували цю проблему, саме цей наказ документально оформив найкривавіший виток сталінського терору.
За підрахунками, органами НКВС на території України в зазначений період було заарештовано 279 126 осіб. Під дію наказу №00447 підпадали куркулі, інші антирадянські елементи, кримінальні злочинці. Протягом 1937 р. особливо великих репресій зазнали селяни (71 452 осіб), інтелігенція та службовці (68 087 осіб) і меншою мірою робітники (2 519 особи). Водночас почали посилюватися репресії проти військовослужбовців, зокрема стосовно червоноармійців, молодшого та керівного складу РСЧА, прикордонних загонів (загалом 1 873 особи), співробітників НКВС (237 осіб). До так званої «вищої міри соціального захисту» (розстрілу) було засуджено 67 тис. 777 осіб.
Протягом 1938 р. кількість репресованих вищезазначених категорій дещо зменшилась (але значно зросла питома вага вироків до вищої міри покарання) : було заарештовано 41 344 селянина, інтелігенції та службовців – 23 251 особу. Однак зросли репресії проти військових – 2 424 особи. Кількість засуджених співробітників НКВС УРСР становила 970 осіб. Загалом до вищої міри покарання було засуджено 55 646 осіб. У цей час країну охопила хвиля «шпигуноманії», а також розкриття різного виду «троцькістського підпілля», сіоністів тощо.
Від загальної кількості заарештованих протягом 1937 р. українці становили 53%, поляки – 18, 8%, німці – 10, 2%, росіяни – 8%, євреї – 2, 5%.
Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам’яті людства під назвою Великого Терору.
Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільству. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.
Однією із сутнісних ознак сталінського тоталітарного режиму був масовий терор проти власного народу.
Комуністично-більшовицька ідеологія проголошувала насилля як один з методів поступу суспільства до настання «ери світлого майбутнього». Без репресій проти всіляких «ворогів народу», «експлуататорів», «шкідників», «диверсантів», на яких можна було списати всі прорахунки у будівництві соціалізму, більшовицький режим взагалі втрачав будь-який сенс свого існування.
Репресії мали на меті знищення справжніх і потенційних противників режиму, створення атмосфери страху й абсолютної покори, остаточного утвердження режиму особистої влади Сталіна, диктаторською за своєю природою та культу його особи.
Для їх теоретичного обґрунтування Сталін висунув лжетеорію «про загострення класової боротьби в СРСР у ході будівництва соціалістичного суспільства». У той же час, намагаючись перетворити республіки у безправні адміністративні одиниці Радянського Союзу, повністю викорінити будь-які прагнення до автономності, «вождь» також стверджував про наявність у радянських республіках «повзучих» націоналістичних ухилів.
Відповідно до цього, ідеологічна машина тоталітарної держави розгорнула широку кампанію з метою створити особливу атмосферу нещадної боротьби з «ворогами народу». В засобах масової інформації повністю фігурували сфабриковані слідчими справи про злочинні дії «ворогів народу», «агентів імперіалізму», підривну й терористичну діяльність різних «центрів», шкідництво на виробництві, в армії, державних установах, наукових закладах. Партійні органи організовували мітинги за участі тисяч громадян з метою всенародного засудження дій виявлених «ворогів народу», схвалення смертних вироків.
Перша хвиля масового терору в Україні прокотилася у 1928-1931 pp. В 1928 р. було сфабриковано так звану «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу, які були засуджені за вигаданими звинуваченнями