+3 8(066) 185-39-18
f– 17, 6 млн. центнера. Водночас тільки тих 2 млн. т, які вивезли за кордон, було достатньо, щоб врятувати мільйони людей.
Такі були наслідки злочинного винищення сталінським режимом українського селянства, що стало одним з найжахливіших зразків репресивно-каральних заходів радянської тоталітарної машини проти власного народу [49].
«Велика чистка» в Україні. Період 1937 – 1938 рр. має в радянській історіографії назву «велика чистка». Партійна верхівка, застосовуючи органи держбезпеки, проводила небачену до того масову операцію, метою якої було створення монолітної, жорстко підпорядкованої організаційно, морально і політично держави.
Репресії охопили всі верстви населення. Їх учасниками були партійні функціонери, штатні та «позаштатні» співробітники органів держбезпеки, різного роду «активісти; певну участь в приймали й працівники засобів масової інформації.
За задумом сталінського керівництва «Велика чистка» мала здійснити певну санацію радянського суспільства від небажаних осіб, зміцнити в такий спосіб каркас соціалістичного ладу, проголошений Конституцією СРСР 1936 р. В зв’язку з цим, стало зрозумілим чому, починаючи з літа 1937 р. весь арсенал засобів карально-репресивного апарату було задіяний на розправу з колишніми учасниками опозиції. Певним «орієнтиром» в боротьбі з «недобитим класовим ворогом» для співробітників органів держбезпеки мали слугувати спеціально розроблені «паспорт-характеристики» областей Української РСР. Про концентрацію «ворожого елементу» поблизу столиці радянської України наголошувалось і в «Паспорті характеристиці Київської області». В ній, зокрема, зазначалось: «Київ, будучи насичений дрібнобуржуазним елементом, крупними ремісниками та кустарями, особливо у швейній та взуттєвій промисловості, створював поживний ґрунт для контрреволюційних, головним чином право-троцькістських формувань серед цього контингенту. Райони Київської області в роки громадянської війни були вражені українським контрреволюційним повстанством – політбандитизмом. Основними пунктами концентрації антирадянських формувань на Київщині в роки громадянської війни були міста: Умань, Черкаси, Біла Церква, Сміла, Звенигородка, Сквира, Тараща, Обухів та ряд інших районів. У наступні роки після громадянської війни колишні зв’язки керівників контрреволюційного повстанського руху створили основну базу Українського контрреволюційного підпілля, а також агентури німецьких, польських та інших розвідувальних органів. Поряд із засміченістю районів Київської області петлюрівсько-бандитськими елементами, збереглась значна частина близьких родичів та ділових зв’язків активних українських націоналістів, які емігрували у свій час за кордон».
Прелюдія та кульмінація «Великого терору» в Українській РСР пов’язана з постаттю Ізраїля Леплевського, який з 14 червня 1937 р. по 25 січня 1938 р. виконував обов’язки наркома внутрішніх справ УРСР. Спираючись на підтримку народного комісара внутрішніх справ СРСР генерального комісара держбезпеки М. Єжова, використовуючи особисте знайомство з першим секретарем ЦК КП (б) У С. Косіором, новопризначений керівник українських чекістів вирішив продовжити, розпочату в Москві справу «антирадянської троцькістської військової організації» у Червоній армії. Її фігурантами стали авторитетні воєначальники М. Тухачевський, Й. Якір, І. Уборевич, А. Корк, Р. Ейдеман, Б. Фельдман, В. Примаков, В. Путна.
Таким чином, на серпень 1937 р. у в’язниці опинилися майже всі керівники Київського військового округу. [11] На кінець 1937 р. число репресованих в Київській області представників командного складу РСЧА становило 119 осіб, а кількість заарештованих червоноармійців та молодших командирів складала 166 осіб [5; С. 147].
Головну роль у репресивних акціях відігравали створені міжрайонні оперативні групи. Після арешту куркулів та кримінальників перед відправкою у в’язницю начальник міжрай-опергрупи повинен був особисто провести допит кожного арештованого та звірити об’єктивні дані з матеріалами справи. Найбільш «озлоблені» куркулі та соціально-небезпечні кримінальники підлягали негайному арешту.
В другій половині 1937 р. Леплевським було виконання розпорядження М. Єжова по вилученню в республіці куркулів та кримінальників.
Спочатку пропонувалось заарештувати 18953 осіб (з них – 10364 куркулів та 8589 кримінальників). Причому в Київській області згідно з «Оперативним планом щодо вилучення куркулів та кримінальників 2-ої категорії» мали заарештувати куркулів 2117 осіб, кримінальників – 3404 чол.
Масштаби майбутньої операції розширив оперативний наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР за № 00447 від 30 липня 1937 р., який націлював місцеві органи держбезпеки провести масові арешти серед членів антирадянських партій, колишніх білих, сектантських активістів, церковників, учасників козацько-білогвардійських повстанських організацій, фашистських, терористичних та шпигунсько-диверсійних контрреволюційних формувань. Для НКВС УРСР було встановлено ліміт на арешт 28800 громадян, з них пропонувалось покарати по першій категорії (розстріл) – 8000 осіб. Ліміт для репресування контрреволюційного елемента з числа куркулів та кримінальників особливою трійкою Київського обласного УНКВС виглядав таким чином: 1-я категорія – 2000 чол. ; 2-а категорія – 3500 чол.
Завдяки зусиллям старшого майору держбезпеки Миколі Шарову його відомство Київський обком КП (б) У в липні 1935 р. порушив перед Й. Сталіним питання про необхідність додаткового переселення та виселення контрреволюційного елементу з Мархлевського прикордонного району (в 350 господарствах польського національного району було виявлено 129 колишніх куркулів та розкуркулених, 14 колишніх дворян, 75 учасників білих армій та польських легіонерів, 37 осіб підозрюваних в шпигунстві).
Результати етнічної депортації на Київщині були вражаючими. До травня 1937 р. з області було переселено і вислано 14544 сім’ї поляків загальною чисельністю понад 70 тисяч чоловік [27].
Показники сумлінної роботи М. Шарова по припиненню діяльності зарубіжних фашистських, розвідувальних, терористичних центрів та виявленню «контрреволюційних елементів» серед німців, поляків та українців простежується у звіті Київського обласного управління НКВС за 1936 р. Так, по «німецькій лінії» на Київщині в 1936 р.