+3 8(066) 185-39-18
fсаме по собі не могло спричинити тотального голоду, через який вимерла майже половина сільського населення України. Зібраного хліба було достатньо для задоволення як продовольчих потреб населення, так і утворення насіннєвого фонду.
У документах Політбюро ЦК КП (б) У збереглося свідчення про те, як восени 1932 р організовувалися з України так звані «зелені ешелони» для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили вже не тільки посівіний матеріал, але й, навіть, квашені огірки, капусту та помідори, напевно залишаючи людей приреченими на голодну смерть.
За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув’язнення і розстріл будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-Чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом узятих.
З 1929 р. Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 р., коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель, селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса, вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи тощо.
Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 р. було від 1 до 1, 5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 р. один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за підсумками 1931 р., колгоспники України майже не одержали, зокрема, на Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на Київщині – 28%.
По одноосібному сектору діяли норми оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930 – 1931 рр. Для України, порівняно з іншими союзними республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 крб, білоруські – 55 крб, закавказькі – 52 крб, російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні мали сплачувати 21 крб, Білорусії – 17, 5 крб, а по інших республіках – від 13 до 15, 5 крб. Харківщина, як столичний регіон, оподатковувалася у межах України на ще більш високому рівні. Як свідчить Обов’язкова постанова Харківського окрвиконкому від 29 травня 1930 р.
№ 50 «Про порядок проведення по Харківській окрузі єдиного сільськогосподарського податку на 1930 – 1931 р. «, норми прибутковості, а з ними і розмір податку встановлювалися таким чином, що найвищий розмір податку отримали найближчі до м. Харкова райони – Харківський, Мереф’янський, Люботинський, Вільшанський та землі під сільськогосподарськими угіддями, включені до Харківської міської зони (від 80 до 88 крб та 110 крб за га відповідно). Із завершенням суцільної колективізації грошовий податок було в значній мірі замінено натуральним еквівалентом.
З 1929 р. Сталін розпочав відверту боротьбу проти українських селян, навісивши на них ярлик спекулянтів, що автоматично зараховувало їх до класових ворогів. Чотирирічна війна шляхом «ліквідації куркульства як класу» та усуспільнення селянських господарств досягла свого апогею восени 1932 р., коли на село були направлені численні загони з чітко визначеними планами хлібозаготівель. Ці плани не вичерпували всіх форм здавання селянами збіжжя та продовольства державі. Крім власне хлібозаготівель, селяни мали здавати мірчуковий збір, різноманітні заготівлі м’яса, вершкового масла, яєць, інших видів продовольства, повернення державі насіннєвої позики, розрахунки колгоспів з МТС за здійснені ними роботи тощо.
Єдиною формою оплати праці колгоспників були не гроші, а трудові одиниці – так звані трудодні. Пересічною натуральною оплатою трудодня в колгоспах України у 1932 р. було від 1 до 1, 5 кг хліба. Його грошове наповнення становило від 50 копійок до 1 крб. 20 коп. Як стверджує В. Марочко, у 1932 р. один працездатний колгоспник, за офіційною статистикою, виробляв 143 трудодні. Непрацездатним членам колгоспів трудодні не нараховувалися, і секретаріат ВУЦВК вважав це правильним. Однак і цього заробітку, за підсумками 1931 р., колгоспники України майже не одержали, зокрема, на Харківщині повністю не розрахувалися з колгоспниками 15% колгоспів, на Київщині – 28%.
По одноосібному сектору діяли норми оподаткування, встановлені Законом про Єдиний сільськогосподарський податок на 1930 – 1931 рр. Для України, порівняно з іншими союзними республіками, ці норми були значно вищими. За гектар засіяної землі українські хлібороби повинні були вносити 58 крб, білоруські – 55 крб, закавказькі – 52 крб, російські – 46 крб. За велику рогату худобу по Україні мали сплачувати 21 крб, Білорусії – 17, 5 крб, а по інших