+3 8(066) 185-39-18
fстислі строки були націоналізовані та передані в державну власність заводи, фабрики, банки, транспорт, підприємства зв’язку, ліквідована поміщицька і церковна власність на землю, вжито енергійних заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення, розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоров’я, що, безперечно, поліпшувало життєвий рівень населення, особливо його незаможних верств. Водночас почалося механічне перенесення сюди «казармового» соціалізму (управлінську структуру господарського механізму тощо) без урахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства. Сталінський режим не допустив існування тут жодної політичної сили, за винятком більшовицької партії.
Припинили діяльність усі колишні культурно-освітні, кооперативні, фінансово-економічні та інші товариства. Всі елементи громадянського суспільства були в короткий час повністю ліквідовані, а нові громадські організації радянського типу (профспілки, творчі спілки тощо) існували під пильним контролем партійно-державних органів. Це означало, що політична система в західноукраїнських землях була приведена у відповідність із тією, що вже існувала на решті території СРСР.
На всі важливі посади перших керівників призначались працівники, що прибули за направленням ЦК КП (б) У, всесоюзних та республіканських наркоматів.
Тоталітарний режим поставив собі на службу науку та мистецтво, почавши їх розбудову в потрібному для себе напрямі. Було ліквідовано Наукове товариство ім. Шевченка, припинили свою діяльність «Просвіта», «Рідна школа» та інші національні громадсько-просвітницькі організації.
Утвердження сталінського тоталітарного режиму на приєднаних землях супроводжувалося масовими репресіями, які торкнулися не лише окремих представників місцевого населення, а й певних соціальних групп.
Адміністративне переселення жителів західноукраїнських земель здійснювалося без суду та слідства, навіть без письмового звинувачення. У ході депортацій, які мотивувалися необхідністю очистити територію від «ворогів народу», вглиб СРСР – до Сибіру та Казахстану – були примусово разом з сім’ями переселені службовці колишніх державних установ, органів суду, поліції, частина заможних селян, осадники та ін. Тисячі їх загинули під час депортації від голоду, від того, що не змогли пристосуватися до суворих природних умов.
Одним із найсильніших факторів, що протистояв утвердженню тоталітарного режиму на західноукраїнських землях, була наявність відкритого опонента режимові в особі греко-католицької церкви на чолі з митрополитом А. Шептицьким, який викривав порушення свободи совісті.
Нова влада не наважилась вдатись до прямих репресій щодо митрополита, зваживши на його авторитет серед населення.
Розділ 3. Різновиди Сталінських репресій
Депортації, заслання, вислання з України. Злам 1930 р. багатий і на «викриття» численних «контрреволюційних», «шкідницьких» та інших організацій, членами яких поповнювалися сибірські та північні концтабори [36; С 29].
Упродовж 1930-х рр. в Україні набула поширення практика виселення значних мас людей і навіть цілих народів. Репресивні заходи підкріплювалися відповідними законодавчими актами, наказами, на базі яких силовими структурами УСРР-УРСР тільки в 1936 рр. було депортовано на спецпоселення за межі республіки більше 552 000 громадян. Під час колективізації сільського господарства в 1930-31 рр. на основі рішень вищих органів влади та державного управління СРСР на заслання до Уралу, Східного та Західного Сибіру, Далекого Сходу, Якутії було примусово відправлено з УСРР 63 817 сімей заможних селян.
Нормативним документом, який поклав початок широкомасштабній операції з депортації селян, є постанова Політбюро ЦК ВКП (б) «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації» від 5 лютого 1930 р. У ній було вказано, що другу категорію розкуркулених «має складати куркульський актив з найбільш багатих куркулів, які підлягають висланнюу віддалені місцевості СРСР або в межах краю його віддалених районів». Визначено орієнтовну кількість депортованих селян: 70 000 сімей планувалося виселити уПівнічний край, 50 000 – у Сибір, 25 000 – на Урал, 20-25 000 – у Казахстан. Районами заслання повинні бути необжиті або малообжиті місцевості з використанням висланих на особливо важких промислах і роботах. Розкуркуленим селянам після конфіскації майна передбачалося залишати найбільш необхідні предмети домашнього вжитку та деякі елементарні засоби виробництва у відповідності з характером їх роботи на новому місці та необхідний на перший період мінімум продовольчих запасів та невелику суму грошей до 500 руб. на сім’ю. Процес розкуркулення і виселення відбувся у першій половині, а точніше – протягом перших чотирьох місяців 1930 р
З України було депортовано31 593 сім’ї ускладі 146 229осіб. Наступну групу документів складають довідки про розселення розкуркулених селян, які підлягали депортації у віддалені райони СРСР. У довідці ОДПУ № 3 «Про кількість виселеного куркульства в 1930 р. в Північний край» зазначено, що сюди було депортовано 19 658 сімей, або 93 461 особу з України. Питома вага депортованих селян у цьому регіоні склала 42, 2% сімей, 40, 6% осіб [33; С. 779]. Наступним регіоном виселення розкуркулених українських селян був Західно-сибірський край. У 1930 р. у цей регіон було переселено, згідно з довідкою ОДПУ № 5, 15 590 сімей, або 76 130 осіб, з них з України – 6 556 родин у складі 23 985 членів сімей. Таким чином, найбільшу питому вагу серед селян, висланих у 1930 р. у Західний Сибір, складали українці. УСхідно-сибірський край у 1930 р., згідно з довідкою ОДПУ№ 6, було переселено 12 047 сімей, або 55 782 особи, з них з Української СРР відповідно – 5 056 і 25 015. Виходячи з цього, можна вважати, що основний контингент депортованих теж