+3 8(066) 185-39-18
fрозпочалася третя акція з виселення так званих біженців. Ними вважалися особи, які з початком Другої світової війни мігрували у східні райони Польщі до кордону УРСР, сподіваючись на допомогу та захист Червоної армії. Більшість із них становило єврейське населення, яке намагалося уникнути репресій з боку нацистського окупаційного режиму. Крім євреїв, у Галичину з етнічної Польщі прибуло також і чимало поляків. Після підписання між СРСР і Німеччиною 28 вересня 1939 р. Договору «Про дружбу і кордон» та за домовленістю з нацистським урядом, було дозволено біженцям подавати заяви на вийзд до Німеччини. Хто ж не бажав віїджати, мали зареєструватися у місцевих органах влади як радянські громадяни. З цією метою РНК СРСР ухвалила 30 грудня 1939 р. Постанову про проведення органами НКВС з 15 лютого до 15 травня 1940 р. Паспортизації в західних областях. У першу чергу вона мала пройти в містах, селищах, районих центрах та залізничих станціях.
Згідно п. 5 спільної постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) від 2 березня 1940 р. Біженці, які не отримали паспорти, а також яким було відмовлено у виїзді до німеччини скористалися лише 30 062 сім’ї в складі 65 899 осіб, а паспорти станом на 15 травня 1940 р. Отримали 1 160 291 особа і 8 469 осіб – тимчасові посвідчення [28; С. 123].
Операція з висилки біженців розпочалася у ніч на 29 червня. До її проведення було залучено майже весь особовий склад місцевих органів НКВС та внутрішніх військ, а також 2 200 оперативних працівників міліції, направлених до Львова з інших областей УРСР. Всього, за даними НКВС УРСР, станом на 2 липня 1941 р. Із шести західних областей УРСР було вислано 37 532 сімей, в складі 83 207 осіб та 19476 одинаків [24]. За національним складом 84% біженців становили євреї, 11% поляки, 2% українці, решта – інші національності [42].
Проведення впродовж п’яти місяців 1940 р. трьох масових акцій з висилки сімей «ворожих елемнтів», супроджувало панічний страх серед місцевого наслення. За спогадами очивидця, «ніхто не мав спокою ні вдень, ні в ночі, бо завжди тривожить вас думка як не про арештування, то про вивіз в Сибір, на Біле море, чи на Камчатку. Арештування і вивіз різнилися лише тим, що перше кінчається скорішою смертю, а другий – смертю повільною, довшою, конанням серед холоду і цілковитого голоду».
Після п’яти місячної перерви, у грудні 1940 р., розпочалася підготовка до чергової – четвертої акції з вислення, спрямованої головним чином проти сімей «націоналістів» та «зрадників батьківщини». Зокрема, в листі до Й. Сталіна від 4 грудня 1940 р. Л. Берія висловлював свою стурбованість з приводу зростання кількості випадків нелегального переходу кордону не лише в західних областях УРСР і БРСР, а й в країнах Прибалтики та Молдавської РСР. Не вдаючись до аналізу причин цих масових переходів, Берія пропонував боротися з цим явищем через запровадження кримінальної відповідальності для членів родини не лише військових, а й для цивільних осіб, які втекли за кордон. Підставами для такої пропозиції Л. Берії стали невдалі спроби Революційного проводу ОУН (б), підняти в 1940 р. антирадянське повстання в західних областях УРСР, що змусило багатьох членів Організації утікати від можливих репресій за кардон. Зокрема, у вересні – жовтні 1940 р. У Станіславській області було арештовано 97 членів ОУН, у Ровнській – 85, у Львовській – 107 осіб [35; С. 145]. А всього в 1940 р. У західних областях УРСР, за даними НКВС УРСР, було арештовано 4 657 «українських націоналістів».
Для проведння виселнь у західних областях УРСР і БРСР, а також на теріторії країн Прибалтики й Молдовської РСР було визначено конкретні дати. Зокрема, для Західної України – 22 травня. Як відзначалося з цього приводу в наказі НКДБ СРСР «Орієнтировка про організації українських націоналістів (УВО – ОУН – ОУНСД) « від 28 серпня 1944 р., «наприкінці травня 1941 р. Органами НКВС СРСР була проведена опрація з вилучення сімей нелегалів-оунівців, як пособницької бази українських націоналістів, і переселено їх у віддалені райони Союзу».
Стосовно загальної кількості висланих у заслання осіб під час цієї остатнньої перед війною акції, то в науковій літратурі фігурують різні дані – від 9 595 осіб, до 11 476 осіб, у тому числі: з Трнопільської – 1 533, Ровенськоїм – 984, Станіславської – 1 533, Чернівецької – 229 осіб.
Загалом, за різними підрахунками, під час цих чотирьох масових акцій (лютий, квітень, чрвень 1940 р. і травень 1941 р.) із західних областей УРСР було вислано понад 78 000 сімй «ворогів народу», в складі понад 24 000 осію.
Метод політичного терору був невід’ємною складовою сталінського тоталітарного режиму, який сформувався і зміцнів у 30-х р. Цей терор природньо випливав із авантюрної, насильницької сутності більшовизму.
Від моменту виникнення НК завжди була органом більшовицької партії, її озброєним загоном, «караючим мечем».
Аби посилити боротьбу з національно-визвольним рухом, який кваліфікувався як політичний злочін проти більшовицької державності, було прийнято спільну постанову ВУЦВК та Роднаркому, у відповідальності з якою повітові політичні бюро виділили в самостійний відділи повітових виконкомів. Низові каральні органи виконували тільки