Терор як засіб державного управління В Україні

складали селяни з України. У Далекосхідний край у тому ж році, згідно з довідкою ОДПУ № 8, було виселено 3 919 сімей, або 20 901 особу, з них, відповідно, з Української СРР – 323 і 3 283. Питома вага українців тут складала всього 10, 5% сімей та 16, 1% осіб. В Якутію у 1930 р., згідно з довідкою ОДПУ№ 9, було вислано 287сімей, або 2 007 осіб, з них 485 осіб-одинаків з Української СРР. Питома вага українців у Якутії серед депортованих осіб становила 41, 4%. Як бачимо, найбільшу питому вагу серед депортованих селян у 1930 р. складали вихідці з України. Районами поселення у 1930 р. розкуркулених українських селян були Північний, Західно-сибірський, Східно-сибірський, Далекосхідний краї та Якутія, тобто найбільш віддалені північні та східні регіони Росії. Для вихідців зУкраїниу цих місцевостях кліматичні умови проживання були особливо важкими, а природні умови – незвичними. З цього можна зробити висновок, що вістря політики розкуркулення насамперед спрямовувалося проти українського селянства. Депортовані селяни зУкраїни у віддалені північні та східні райони Росії були приречені на особливо важкі умови життя, які зумовили надзвичайно високу смертність та каліцтва, неймовірні страждання. Цьому сприяла не лише дислокація розселення спецпереселенців з України, а й їх використання як дешевої підневільної робочої сили на важких роботах. 96, 2% виселених у Північний край у 1930 р. працювали у лісовій промисловості. Базовим документом, який визначив масштаби та порядок другої хвилі розкуркулених селян у 1931 р., стала постанова Політбюро ЦКВКП (б) «Проплан переселення куркульських сімей в 1931 р. та організацію продуктивного використання спецпереселенців» від 20 травня 1931 р., яка була прийнята на основі протоколу засідання комісії А. Андреєва від 15 травня 1931 р. Відтепер використання трудових ресурсів спецпереселенців передавалося у відання органів ОДПУ, які повинні були опікуватися їх господарським, адміністративним та організаційним управлінням, а також розпоряджатися всіма матеріальними та грошовими фондами, відпущеними на спецпереселення. Було визначено план розселення розкуркулених: в Уральській області – 55 000 сімей, а в Казахстані – 56 000 сімей. 18 вересня 1931 р. було видано наказ ОДПУ№ 531/289 «Про порядок наступного виселення куркульських сімей». У ньому зазначалося, що у зв’язку з припиненням масових операцій із виселення куркульських родин у віддалені райони Союзунака з ОДПУ№ 44/21 від 2 лютого 1930 р. із цього числа скасовується. В майбутньому виселення куркульських родин з районів суцільної колективізації дозволялося здійснювати в індивідуальному порядку невеликими групами по мірі їх виявлення та з попередньої санкції ОДПУ. Куркульські сім’ї, які мали у своєму складі колишніх червоних партизанів, червоногвардійців, командирів РСЧА, робітників на виробництві, а також осіб, які мали заслуги перед революцією, висилати категорично заборонялося. Також заборонялося висилати молодь із складу куркульських сімей, яка зайнята самостійною роботою і немає тісного зв’язку з сім’єю, яка підлягає виселенню, або розірвала зв’язок із нею. На основі цих даних можна встановити, що депортація розкуркулених селян другої категорії за межі республіки, краю, області у віддалені північні та східні райони СРСР повністю здійснювалася з Української, Білоруської союзних республік, а також з Центрально-Чорноземної області, Татарської, Кримської АСРР, Західної, Івановської, Московської областей Російської Федеративної соціалістичної радянської республіки. Всього звідси було виселено 165 597 сімей, або 778 330 осіб. Із решти регіонів мало місце повне або часткове переселення розкуркулених селян другої категорії всередині республік, країв областей, де здійснювалася насильницька політика розселянювання. Серед загальної кількості розкуркулених та депортованих у відділені північні та східні райони українські селяни, за нашими підрахунками, складали 19, 8% сімей, або 16, 9% осіб, білоруські відповідно – 2, 9% і 2, 6%, російські- 73, 3% і 70, 1%, закавказькі – 0, 5% і 0, 6%, азійські – 3, 5% і 9, 8%. На основі цього можна встановити, що серед депортованих селян другої категорії у віддалені райони СРСР у 1931 р. українці складали майже четверту частину і посідали друге місце у загальній масі виселених. Місцем «куркульського заслання» депортованих селян з України у 1931 р стали північні райони Уральської області. В природному відношенні це були необжиті, малозаселені, тайгові місцевості з надзвичайно суворою довгою зимою і дуже коротким спекотним літом. Такі природно- кліматичні умови для українців були надзвичайно важкими, їм доводилося виживати у цих екстремальних умовах саме Північний Урал став основним районом проживання розкуркуленихта депортованих селянізінших регіонів країни, а саме 128 233 сімей, або592 089осіб. Питома вага українців склала 25, 1% сімей, або 22, 2% осіб у загальній кількості депортованих в Уральську область у 1931 р. Без урахування розкуркулених селян Уральської області питома вага українців підвищувалася і складала 38, 5% сімей, або 34, 6% осіб. Перша та друга хвилі розкуркулення, які проводилися у 1929-1933 рр., були найбільш масовими. Третя хвиля розкуркулення за своїми масштабами була не такою масовою, але неменш трагічною за своїми наслідками. Початок їй поклала «Інструкція всім партійно-радянським працівникам і всім органам ОДПУ, суду і прокуратури» від 10 травня 1933 р., у якій був чіткий наказ про припинення масового розкуркулення. Провину за надзвичайно широкі і масові масштаби розкуркулення було вкотре перекладено на плечі місцевих партійних і радянських працівників. З цього приводу зазначалося, що на селі здійснюються масові і хаотичні виселення: «Арешти