+3 8(066) 185-39-18
fслідчі функції і правом винесеня вироку не користувалися. По завершенні розслідування справи передавалися ними по підсуднсті. Вся робота політбюро здійснюалася не на підставі законів, а згідно з особливою інструкцією, розробленою ВУНК спільно з наркоматами юстиції у їхній діяльності по знищенню національно свідомих українців.
Переломним етапом на шляху повної централізації репресивно-каральної системи став 1934 р., коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС.
У структурі НКВС були утворені Головне управління државної безпеки, Головне управління робітничо-селянської міліції, Головне управління прикордоної та внутрішньої охорони, Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселнь, відділ актів громадянського стану, адміністративно-господарське управління та Головне управління пожежної охорони.
Конституція 1936 р. була побудована таким чином, що сама її структура абсолютизувала державу. Серед тринадцяти її розділів, які регламентували державний устрій, розділ про права та обов’язки грамодян займав лише десяте місце, до того ж мав декларативний характер.
10 липня 1934 р. було проголошено що всі судові функції пердані у «єдину систему радянського суду», при наркомі внутрішніх справ під його ж головуванням було утворено позасудовий орган під назвою «особлива нарада», якому надавались широкі права в адміністративному порядку застосовувати такі міри покарання, як заслання, виселення ув’язнння до таборів на строк до п’яти років, виселення за межі країни.
Фактично НКВС не підпорядковувався нікому, окрім Сталіна, проте диктував власну волю-свавілля всім, нехтуючі елементарними правовими нормами, силаючись виключно на власні нормативні акти – накази, директиви та розпорядження, що були цілком утаємничені від суспільства.
Одним із перших об’єктів терору стала українська інтелігенція, яка з першої половини 30-х р. потрапила під жахливий прес суцільних репресій, обвинувачень, переслідувань, цькувань та всіляких принижень.
Процес СВУ був першою спробою масових репресій проти української інтелігенції і мав за мету згустити психологічну атмосферу істерії та підготувати суспільну думку до ще масштабніших процесів.
Однією з перших установ, що зазнало головного удару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції і виганяти «буржуазних націоналістів».
У 1933 р. було прийнято новий «український правопис», що стало підставою для пошуків націоналістів серед співробітників Інституту наукової мови при ВУАН. Значно постраждала і сама академія, особливо Всеукраїнська асоціація марксо-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). «Контрреволюціонерами» та «шпигунами» були оголошені багато працівників ВУАМЛІН. Тотальна «чистка» охопила Наркомат юстиції, видавництво «Української радянської енциклопедії», багато музеїв України, Київське історичне містечко (Лавра), бібліотеки республіки, Геодезичне управління, Державні курси українізації імені К. Маркса, Інститут української культури імені Д. Багалія, Інститут імені Т. Шевченка, Інститут радянського права у Харкові.
Не обійшли увагою і «театральний фронт». До постановки заборонили 200 «націоналістичних творів» і 20 «націоналістичних» перекладів світової класики.
1933 р. ознаменувався першими арештами серед письменників. За неповними даними, у період з грудня 1932 р. по травень 1937 р. було репресовано 71-го українського письменника. Загалом у «сталінський період» було піддано репресіям близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні.
Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.
У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепер вони були спрямовані насамперед проти членів партії. Членів партії виключали в основному за «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підозрою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело до розстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки.
Крім націоналізму, членів партії звинувачували у «фашизмі», «троцькізмі», «відсутності більшовицької пильності» та «зв’язках з емігрантськими колами та чужоземними державами».
Тримаючи в напрузі «авангард» суспільства за допомогою «чисток», Сталін та його оточення в середині 1934 р. вдалися до чергового маневру з метою поліпшити образ каральних структур. Постановою політбюро ЦК ВКП (б) від 10 липня 1934 р. на базі ОДПУ були організовані Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) СРСР та НКВС союзних республік. Очолив союзний НКВС Г. Ягода.
1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Ця постанова стала справжньою «Хартією терору».
Найвища хвиля терору припала на 1937-1938 pp., коли тоталітарний режим провів в Україні широкомасштабну операцію з ліквідації так званного «Українського націоналістичного центру» (УНЦ).
Більшовицькі репресії на теренах Західної України. Після вересневих подій 1939 р. відбулося приєднання західноукраїнських земель до Радянської України.
Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут в