+3 8(066) 185-39-18
fвідповідні відділи НКВС (криминального розшуку, боротьби з розкраданням соціалістичної власності, државної безпеки), а також дорожньо-транспортні відділи НКВС Львівської залізниці, та Особливі відділи державної бзпеки НКВС Київського особливого військового округу.
На кінець грудня 1939 р. у західних областях було арештовано 11 559 осіб, з яких 10 331 особа – вперше за звинувачнням в причетності до «контрреволюційних злочинів» [38].
Одночасно з арештами на прикінці жовтня розпочався процес складання списків для виселення сімей польських осадників та лісників. До цієї категорії належало понад 77 000 колишніх польських військових у відставці, які пересилилися з Польщі в 20 – 30 рр. ХХ ст. у прикордонні з УРСР регіони, де отримали понад 600 000 Га землі [28; С. 138]. Вони вважалися кремлівським керівництвом» п’ятою колоною».
На початок грудня було взято на облік 9 436 сімей польских осадників і лісників, яких у листі до Й. Сталина від 2 грудня 1939 р. Нарком НКВС СРСР Л. Берія пропонував виселити у віддалені регіони СРСР.
Політбюро ЦК ВКП (б) та РНК СРСР підтримали ініціативу, а 5 грудн 1939 р. РНК СРСР ухвалила постанову про висилку осадників із Західної України та Західної Білорусії, з подальшим використанням їхньої праці на підприємствах Наркомлісу СРСР. У наступних постановах Політбюро ЦК ВКП (б) від 21 і 28 грудня РНК СРСР від 22 і 29 грудня 1939 р. йшлося про використання майна осадників виселиних із цих територій, а також внесено доповнення про виселення сімей «сторожів охорони лісу», тобто лісників. Зокрема було затверджено 3 документи НКВС СРСР, які стали наормативною базою і «керівництвом до дії» не лише при виселені осадників, а й проведенні послідуючих виселенських акцій. Це були «Інструкція про порядок переселення осадників, які виселяються із західних областей УРСР і БРСР», «Положення про спецселища і трудове влаштування осадників, які виселяються із західних областей УРСР і БРСР» і «Штати селищних і районих комендатур НКВС». А 17 січня 1940 р. заступником наркома НКВС СРСР В. Чернишовим була затверджена розроблена Головним управлінням конвойних військ НКВС СРСР «Інструкція начальникам ешелонів під час супроводу спецпереселенців -осадників» [42].
Оскільки висилка осадників проводилася на території західних областей, то до цієї акції активно включалося республіканське крівництво та силові структури. Зокрема, політбюро ЦК КП (б) У 19 січня 1940 р. ухвалило спеціальне рішння, у якому відзначалося, що у відповідності до постанови РНК СРСР висилці підлягають на загальних підставах не лише осадники польської національності, а й родини осадників та лісові сторожі – українці, які на момент обліку мали у володінні 3 – 4 морги змлі (1 морг =0, 4 Га) і «користувалися всіма перевагами польської держави». Відповідно, кількість сімей, які підлягали виселенню із 9 436, запронованих Л. Брією в грудні 1939 р., зросо до 17 807 сімей (95 193 особи) станом на 25 січня 1940 р. Зокремі із Станіславської області планувалося виселити 1 837 сімей (9 468 особи), Тернопільської – 6 289 сімей (3 2967 осіб), Львівської – 4 252 сім’ї (2 3316 осіб), а решта – з інших західних областей [28; С. 139, 142].
Акція з їх виселення відбулася 10 – 14 лютого 1940 р., під час якої було депортовано в східні регіони СРСР 17 206 сімей у складі 89 062 особи [28; С. 153] Таким чином, лише 601 сім’й вдалося уникнути виселення з різних причин.
За націоналним складом значну білшість осадників становили поляки (83%), українці серед них було 9%, а белорусів 8% [42].
2 березня 1940 р. РНК УРСР, ухвалило постанову виселення в яку до переліку осіб було включено і членів колишніх українських громадсько-політичних об’єднань, а також господарів, які мали у власності змельні наділи: у приміській зоні – 5 га, у сільській місцевості – 7 га, у гірській місцевості – 10 га [37; С. 255].
На підставі постанови політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня 1940 р. В тюрмах і таборах було розтріляно 7 305 осіб з катгорії «колишніх» [38]. А вже в березні, за підписом Берії, наркомам НКВС УРСР і БРСР, було направлено дві директиви за №№ 892/Б і 895/Б. У пршій йшлося про порядок виселки членів сімей реприсованих. Також наказувалася «негайно приступити і до 30 березня закінчити складання за відповідною формою облік членів сімей реприсованих. У примітці відзнчалося, що під «членами сім’ї» вважається: дружина, діти, а також батьки, брати і сестри, в тому випадку якщо вони проживали разом із сім’єю арештованого чи військовополоненого. У другій директиві йшлося про виселення повій [26; С. 369].
Операція з висилки членів сімей репресованих «ворогів народу» була проведна у ніч на 13 квітня 1940 р. У 51 ешелоні до Казахської РСР було відправлено майже 61 000 осіб. Більшість із виселних становили жінки, малолітні діти та люди похилого віку, у тому числі й чимало українців із змішаних шлюбів. Всі вони мали статус адміністративно засланих на 10 р. Для проживання у визначних адміністративних районах серед місцевого населення. Але без права змінювати місце «прописки» без дозволу місцвих органів НКВС. Їхній статус визначав спеціальний штамп у паспорті або тимчасовому посвідченні.
Наприкінці червня