Україна давня. Київська Русь у ІХ – ХІІ ст.

Східні слов'яни були язичниками. Вони мали свої традиції, звичаї, обряди. На території Рівненської області по берегах річок Горинь, Случ, Стир відомо більше 80 могильників, поселень та городищ тієї доби.

 

 

Передумови утворення. Дискусії про походження Русі

Наприкінці VІІІ – у Х ст. відбулося об'єднання східнослов'янських союзів племен (полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, дулібів, бужан, волинян та ін.) навколо Києва; подальший процес передбачав зміцнення ранньофеодальної держави – Київської Русі.

Передумовами утворення державності були:

а) економічні (розвиток продуктивних сил, землеробства, скотарства, ремесел, торгівлі, зростання міст); 

б) соціально-політичні (розклад родоплемінних відносин, формування і відокремлення правлячої верхівки – князів, дружинників, старшин тощо).

Становлення держави східних слов'ян відбувалося упродовж тривалого часу і було закономірним результатом внутрішньої еволюції їхнього суспільства.

-  За свідченням арабських авторів у VIII – ІХ ст. існували 3 осередки східнослов'янської державності: Куявія (Куябія - земля полян з центром у Києві); Славія (Новгородська земля); Артанія (Арсанія - Ростово-Суздальська земля, або, можливо, південна Волинь і Поділля).

-  Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею, з центром у Києві. Воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Києворуська держава.

-  За археологічними даними і деякими писемними повідомленнями, Київ, можливо, був заснований антами у V – VІ ст. Розпочалося правління династії Києвичів (від легендарного князя Кия). Однак, не всі дослідники погоджуються із такою ранньою датою заснування нашої столиці.

-  Із ІХ ст. відомо про князювання у Києві Аскольда та Діра.

-  Наприкінці ІХ на початку Х ст. відбувається зміна династій. До управління приходять Рюриковичі.

Існують дві основні теорії походження Руської держави: норманська і антинорманська.

Норманську теорію вперше розробили німецькі історики Г.Байєр, Г.Міллер і А.Шлецер, які у XVIII ст. працювали в Академії наук у Петербурзі. Вони вважали, що слов'яни не здатні до самостійної державно-історичної творчості і що держава у східних слов'ян виникла лише завдяки діяльності норманів (варягів), виходців із Скандинавії. Таке трактування походження Русі підтримували О.Шахматов, М.Погодін та інші дослідники.

Антинорманська теорія теж оформилася у ХVІІІ ст. (М.Ломоносов, В.Ключевський, Б.Рибаков, М.Костомаров, М.Грушевський, П.Толочко та ін.). Сучасна українська історіографія в цілому дотримується антинорманської теорії, проте не заперечує ролі перших князів, дружиників варязького походження у формуванні руської державності.

Крім того, існують ще інші теорії, наприклад, хазарська (академік О. Пріцак); візантійська (церковні історики) тощо.

Насправді, Руська держава формувалося століттями місцевим (автохтонним) населенням. На цей процес впливали і нормани, і візантійці, і хозари, і болгари, і інші народи.

Дискусійним є також питання про походження назви “Русь”. За різними версіями, термін “Русь” може означати назву етносу (народу) з північним, південним і місцевим походженням; а також може мати соціальне (від певної групи чи прошарку населення) і географічне (від назви території, річок, місцевості тощо) походження. У вузькому розумінні слова цей термін означав землю полян, територію Середнього Подніпров'я, а у широкому розумінні – територію всієї держави, куди поширювалася влада київських князів.

 

Становлення і розвиток Русі у ІХ – Х ст

Київська Русь в своєму розвитку пройшла кілька етапів і залишила помітний слід у світовій історії та у державотворчій традиції народів Східної Європи. Її можна вважати першою організованою формою державно-політичного об'єднання наших предків, тобто, праукраїнською державою. Як правило, історію Русі розпочинають від князювання Олега, але у хронологічній послідовності необхідно насамперед згадувати його попередників, можливо, князів із династії Києвичів, а також правління Аскольда і Дира у ІХ ст.

Візантійські джерела зафіксували перші походи Русі на Царгород (Константинополь) у 860-х рр. Відомо також,що князь Аскольд став першим київським князем, який прийняв християнство (Аскольдове хрещення) разом із підписанням мирної угоди із Візантією.

Наступні сторінки історії Києво-Руської держави пов'язані із князюванням Олега (бл. 882-912), Ігоря (бл. 912-945), Ольги (945-964), Святослава (964-972 рр.). Основними напрямками їх діяльності були:

а) зовнішня політика: активне розширення державних кордонів (приєднання земель древлян, сіверян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів за князя Олега; вятичів, ятвягів, ясів, косогів та ін. за Святослава; походи з метою досягнення вигідних торгових угод з Візантією; витіснення хазарів.

б) внутрішня політика:централізація управління державою; придушення автономістських виступів підкорених народів; упорядкування збору данини; адміністративна реформа; підтримка нових форм феодальної експлуатації (відробітки, грошова рента).

Олег (бл. 882-912 рр.). Перший великий князь об'єднаної Русі. Походив із варягів (норманів). За Нестором – літописцем, у 882 р. приєднав Північну Русь до Південної, що поклало межу утворення нової східнослов'янської державності. Київ стає центром руської держави – “матір'ю городів руських”. Олег приєднав до Києва слов'янські племена сіверян, уличів, тиверців, а також північні слов'янські племена. Як писав М.Карамзін, Олег був справжнім засновником держави слов'ян. Він проводив активну зовнішню політику, здійснював успішні походи у Візантію, інші держави. 907 і 911 років були підписані вигідні умови договорів із Візантією, за якими греки були змушені сплачувати данину.

Ігор (бл. 912-945 рр.). Згідно “Повісті минулих літ”