Україна давня. Київська Русь у ІХ – ХІІ ст.

На з'їзді, який відбувся у 1097 р. у Любечі (Чернігівщина; можливо також місцевість Любче під Києвом), було запроваджено вотчину, тобто, фактично закріплено приватну власність на землю і відмінено принцип сеньйорату (старшинства) успадкування земель. Це узаконювало роздроблення Київської держави на окремі князівства-держави, хоча було ухвалено, що всі князі повинні слухатись великого київського князя. Однак князі відразу порушили встановлені домовленості, тоді якраз був сліпий теребовлянський князь Василько.

Із запровадженням вотчини, Руська держава змінила свою форму у відповідності до нових структур земельної власності. Цей процес супроводжувався:

-  зменшенням влади Великого Київського князя;

-  зростанням сили удільних князів;

-  виникненням нових, колективних, форм управління державою - дуумвірату і тріумвірату.

-  проведенням князівських з'їздів ("снемів") у Вишгороді (1072 р.), Любечі (1097 р.), Витичеві (1100 р.), Золотчі (1101 р.), біля Долобського озера поблизу Києва у 1103 р. та ін.

Володимир Мономах (1113-1125 рр.) був найпопулярнішим і наймогутнішим великим князем наприкінці ХІ – у першій чверті XII ст. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель. Вдало вів боротьбу з половцями, відкинув їх за Волгу і під Кавказ. До влади у Києві прийшов внаслідок повстання киян, що спалахнуло по смерті Святополка Ізяславовича і було спрямоване лихварів і торговців.

Володимир Мономах поновив “Руську правду” новими законами, написав “Повчання” дітям (бл. 1117 р.), де виклав поради: як правити державою, обґрунтував правила та норми моралі.

Володимир Мономах підтримував тісні стосунки із правителями країн Західної Європи. Одружився з дочкою англійського короля – Гідою. Його син – Мстислав був одружений зі шведською королевою, а дочки вийшли заміж у Норвегії та Данії. Добрі відносини склались з Візантією.

Намагався утримати єдність і могутність Київської Русі, її високий культурний рівень Мстислав Володимирович (1125-1132 рр.). Він підкорив полоцьких князів, здійснив вдалі походи проти литовців, успішно вів боротьбу з половцями, прогнавши їх з українських земель. Підтримував зв'язки із країнами Західної Європи. Його дочки були дружинами угорського, датського, норвезького королів. По смерті Мстислава Київська Русь поступово втрачала єдність і згодом розкололася на півтора десятка князівств та земель.

Роздробленість Русі: причини та наслідки.

У ХІІ – ХІІІ ст. Київська Русь вступила у завершальний період своєї історії – період політичної (феодальної) роздробленості та монголо-татарського нашестя. Однак державницькі традиції Русі не занепали, вони продовжилися в історії окремих князівств. Найвідомішим на українських землях стало Галицько-Волинське князівство, що проіснувало до 40 – х рр. ХІV ст.

Політична роздробленість була закономірним етапом у розвитку середньовічних держав, подібно як і розпад великих імперій – закономірним явищем у світовій історії.

Основні причини роздробленості Русі:

1.  Економічне, політичне і культурне піднесення окремих земель і регіонів на основі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин; зростання рівня землеробства, ремесла, торгівлі; створення економічних основ самостійного господарського життя;

2.  Розвиток і юридичне закріплення вотчинної форми феодального землеволодіння, піднесення на цій основі регіональних центрів з їх місцевими елітами, князями, боярами і духовенством.

3.  Перемога у князівствах (землях) принципу спадкового престонаслідування (вотчини) над системою старшинства (сеньйорату) або ротації попередніх часів; відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади;

4.  Слабкість адміністративно-державного апарату; величезні простори та імперський характер держави, етнічна неоднорідність населення; загострення соціального напруження та князівських міжусобиць.

5.  Зміщення міжнародних торгових шляхів між східними і західними країнами, занепад шляху “із варяг у греки”, що призвело до зменшення торгово-економічного значення Києва.

6.  Постійні напади кочівників та ін.

Отже, родробленість, насамперед, була обумовлена еволюцією економіки, розшаруванням суспільства, появою нового класу землевласників-феодалів, що стають значною економічною й політичною силою і сприяють вирівнюванню центру і периферії. З часом, після смерті Володимира Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцніли настільки, що частина з них (володимирський, чернігівський та інші) стали носити титул “великий князь”, вести самостійну політику і незалежне від Києва життя. Незгоди серед численних представників Мономаховичів та інших династій не припинялися аж до татаро-монгольської навали.

Підштовхували до роздробленості Русі також церковні структури: місцеві єпископи нерідко освячували прагнення світської влади до самостійності. Наслідки роздробленості:

-  у ХІІ ст. утворилося, приблизно, півтора десятка самостійних князівств (земель), згодом чисельність їх зросла майже до 50;

-  піднесення ролі і значення міст як центрів соціально-економічного і політичного розвитку (у ІХ - першій половині Х ст. літописи згадують менше 20 міст; у ХІІ – ХІІІ ст. – близько 100);

-  розширення торгівлі між суміжними землями (князівствами) і містами;

-  зростання князівських міжусобиць і послаблення обороноздатності руських земель.

-  посилення експансії половців та інших кочових народів.

Внаслідок довготривалої дії цих та інших внутрішніх і зовнішніх факторів, Київська Русь перетворилася у федерацію чи, навіть, конфедерацію окремих князівств і земель. Причому, визначальним у цьому процесі був не розпад, а навпаки – значно стійкіше об'єднання територіально-споріднених