Україна у 1920 – 1930 роках. ІІ Світова війна

 

7.1 Утвердження сталінського режиму у Радянській Україні. Трагедія голодомору і розстріляного відродження

7.2 Західноукраїнські землі у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини

7.3 Україна у ІІ Світовій війні (1939 – 1945 рр.)

 

 

Перехід до НЕПу. Голод 1921 – 1923 рр.

Захоплена більшовиками, Україна перебувала у надзвичайно важкому соціально-економічному становищі: згортання промислового виробництва, безробіття, падіння врожайності, нестача палива, харчів, одягу, взуття тощо, стали характерною ознакою суспільного життя. До цього призвели світова війна і революція, окупація, анархія і бандитизм.

Влітку 1921 р. південь України, як і російське Поволжя, охопила засуха. Восени 1921 р. виник голод 1921 – 1923 рр., від якого померли близько 1,5 млн. селян.

Загроза політичного та економічного краху змусила більшовиків перейти у 1921 р. до “нової економічної політики” (НЕП), що означала часткове повернення до капіталізму, але військова промисловість, транспорт, банки, зовнішня торгівля залишались у руках держави.

Суть НЕПу: запровадження ринкової системи і товарно-грошових відносин; елементів державного капіталізму; денаціоналізація; розвиток усіх форм кооперації; госпрозрахунок; матеріальна зацікавленість; заміна продрозверстки продподатком, плановість народного господарства та ін.

Відбудові економіки і досягненню перших економічних успіхів сприяла фінансова реформа (1922 – 1924 рр.), у рамках якої було запроваджено тверду валюту – червонець, що вже у 1925 р. була визнана однією із найстабільніших у Європі.

НЕП дозволила швидко відбудувати зруйноване господарство, значно збільшивши виробництво промислової та сільськогосподарської продукції. Уже у 1927 р. українські селяни обробляли на 10% більше землі, ніж в 1913 р. Сягнуло довоєнного рівня виробництво предметів споживання, повнокровно запрацювала грошова система.

 

Україна та утворення СРСР

Від самого початку проголошення більшовицької влади в Україні тут проводився послідовний курс на об'єднання з Російською Федерацією.

Насамперед це проявилося у військовій сфері: навесні – влітку 1919 р. дислоковані в Україні війська було підпорядковано Реввійськраді Росії та розформовано Український фронт. У червні 1919 р. було сформовано воєнно-політичний союз двох радянських республік. До 1920 р. були об'єднані наркомати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу, а також Вищі Ради народного господарства обох республік.

Протягом 1921 – 1922 рр. на території республіки набули чинності чимало законодавчих актів Росії, хоч УСРР все ще залишалася суб'єктом міжнародної політики. У лютому 1921 р. її повноважні представники підписали першиймирний договірз Литвою, у березні брали участь у підписанні Ризького договору з Польщею, згодом було встановлено дипломатичні стосунки з Латвією та Естонією. У 1922 р. було підписано договір про дружбу й братерство з Туреччиною.

30 грудня 1922 р. більшовики проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) як федеративної держави, яка згодом, за правління Сталіна, переросла в унітарну радянську імперію. До речі, саме Сталін, як нарком у справах національностей, ініціював і відстоював т. зв. “план автономізації” – входження республік на правах автономії до складу Російської Федерації.

Приблизно 70 років – до 1991 року – Радянська Україна перебувала у складі СРСР. До 1934 р. столицею УСРР був Харків, згодом – Київ. Із проголошенням перемоги соціалізму в СРСР у 1936 р., змінилася назва республіки: УСРР було перейменовано в УРСР – Українську Радянську Соціалістичну Республіку. У 1939 – 1940 рр. до її складу були приєднані Східна Галичина, Західна Волинь, Північна Буковина і Бессарабія; у 1945 р. – Закарпаття; у 1954 р. – Крим.

Друга (після Російської Федерації) за розмірами і рівнем розвитку, Українська РСР формально була самостійною республікою з чітко окресленою територією, економікою і культурою, з своїм адміністративним центром, судовою системою, управлінським апаратом. Вона мала власну Конституцію, Герб, Гімн, прапор та інші символи, які відображали національну самобутність українців у складі СРСР. Але фактично, з утвердженням жорсткого централізму і сталінської одноосібної влади, Україна перетворилася в звичайну провінцію підпорядковану московському центру з його грубим диктатом і дріб'язковою опікою. Українці змушені були заплатити страхітливу ціну за комуністичні експерименти, які в кінцевому підсумку відкинули СРСР на узбіччя цивілізованого світу.

 

Коренізація та “українізація”

У 1923 р. РКП(б) ухвалила програму коренізації, що ставила своєю метою зняти зростаючі суперечності між національними окраїнами і центром, народними масами і партійно-радянським державним апаратом. Більшовики змушені були шукати опори у національних республіках та формувати тут вірнопіддані місцеві кадри.

Основні вимоги політики коренізації: підготовка, виховання та висування кадрів корінної нації; врахування національних факторів при формуванні партійного і державного апарату; організація мережі навчальних закладів усіх ступенів; створення закладів культури та видання газет і журналів, книг мовами корінних націй; вивчення національної історії; відродження і розвиток національних традицій і культури тощо. В УСРР ця політика отримала назву “українізації”, але через опір партійного керівництва республіки активно почала втілюватися у життя лише із 1925 р. і тривала до початку 1930-х рр.

В Україні політика “українізації” у 1920-х рр. допомогла зробити значний крок вперед у політичному і соціально-економічному розвитку республіки, в освіті, культурі, науці.

По-перше, значно розширилося