Україна у 1920 – 1930 роках. ІІ Світова війна

По-друге, зросло число українців в урядових, партійних та ін. установах, серед міського населення. Якщо у 1923 р. українці складали лише 35% службовців, то у 1927 р. ─ 54%. У 1923 р. у Харкові українці складали 38%, а у 1933 р. – 50%; у Луганську – відповідно 7 і 31%; у Дніпропетровську – 16 і 48%.

По-третє, бурхливого розвитку набули гуманітарні науки, література, мистецтво, театр, церква і т. п. Виникло багато письменницьких організацій: “Плуг”, “Гарт”, “Молодняк”,“Вільна академія пролетарської літератури” (ВАПЛІТЕ, що її у 1925 р. створив і очолив М.Хвильовий) та ін.; проводилися літературні дискусії тощо. Плідно функціонувала Українська Академія Наук; протягом 1921-1930 рр. діяла Українська автокефальна православна церква. В УСРР повернулися із еміграції та переїхали із Західної України відомі діячі (наприклад, М.Грушевський з родиною, родина Крушельницьких та ін.).

По-четверте, значно зріс рівень писемності. Число письменних збільшилося у містах з 40 до 70%, у селах з 15 до 50%. Діяли 1,5 тис. польських, німецьких, єврейських та інших шкіл.

Успіхи у проведенні політики “українізації” дають підставу називати цей період українським ренесансом, або відродженням (у 1930-х рр. – розстріляне відродження).

 

Звинувачення українських діячів у "націонал-ухильництві"

Політика “українізації” спричинила посилення позицій прихильників національного комунізму (М.Хвильовий, О.Шумський, М.Скрипник, М.Волобуєв та ін.), які прагнули до розширення самостійності УСРР і намагались поєднати програму комуністичного будівництва із національними завданнями. Москва розпочала проти цих та інших “контрреволюційних” ворожих “ухилів” рішучий наступ. Уже в 1926 р. розпочалася кампанія цькування і “класової” боротьби з “націонал-ухильництвом” – “шумськизмом”, “хвильовизмом”, “волобуєвщиною” тощо. Вістря цієї боротьби спрямовувалися проти еліти нації.

У 1929 -1930 рр. відбувся один із перших показових судових процесів над українською інтелігенцією: у справі вигаданої “Спілки визволення України” проходили 2 академіки (С. Єфремов, М. Слабченко), 11 професорів, письменники, науковці, викладачі, студенти тощо, кількість заарештованих досягла 700 чол.

Розпочалося згортання політики “українізації” (зменшення кількості українських шкіл, періодичних видань, закриття українських наукових програм, установ, кафедр, театрів тощо, набирають обертів репресії та переслідування за український “буржуазний націоналізм” і т. п.). Відомі діячі М. Скрипник та М. Хвильовий у 1933 р. покінчили життя самогубством.

Після 1933 р. партія більшовиків провела цілий ряд перетворень у сфері освіти, науки, культури, спрямованих на уніфікацію національно-державного будівництва у всіх республіках. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.

 

Індустріалізація та її особливості в Україні

Наприкінці 1920-х рр. сталінське керівництво відійшло від НЕП і розпочало наступ соціалізму по всьому фронту, керуючись гаслами індустріалізації, колективізації та культурної революції.

В економічній сфері партія взяла курс на відмову від ринкових відносин та запровадила командно-адміністративні методи господарювання, за яких встановлювалося централізоване бюрократичне управління зверху донизу, а ефективність економіки визначалася ідеологічними установками та партійними директивами.

Індустріалізація передбачала модернізацію виробництва і створення матеріально-технічної бази соціалізму. Курс на індустріалізацію було проголошено ще у1925 р. наXIV з'їзду ВКП(б), але основні зрушення відбулися у 1930-х рр. у роки перших п'ятирічок

Основними джерелами фінансування стали:випуск паперових грошей; державна монополія на зовнішню торгівлю, режим економії, перерозподіл коштів, колективізація та податки з населення, (для селян – “надподаток”), збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хліба; зростання експлуатації селян, робітників, інтелігенції, мільйонів в'язнів ГУТАБу (ГУЛАГ – Главное Управление Лагерей); внутрішні позики і т. п., а також розширення продажу горілки (у 1927 р. бюджет отримав 500 млн. крб., а у 1934 р. – 6,8 млрд. крб. “п'яних” грошей).

Особливості індустріалізації в Україні: значний обсяг капіталовкладень (за роки І-ї п'ятирічки – понад 20% союзного бюджету); зосередження уваги на крупних промислових об'єктах (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд, ХТЗ); нерівномірність розміщення промислових об'єктів у регіонах республіки: Донбас та Придніпров'я помітно випереджали Правобережжя; створення нових галузей виробництва, особливо у важкій промисловості; відставання модернізації легкої та харчової промисловості; витіснення приватника з виробництва йшло швидшими темпами, ніж в цілому по СРСР; порушення екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища та ін.

Модернізація промисловості перетворила Україну із аграрної в індустріально-аграрну державу із значною кількістю робітників та науково-технічної інтелігенції. В СРСР за період І (1928-1933 рр.) та ІІ (1932-1937 рр.) п'ятирічок до ладу стало 6 тис. об'єктів, в тому числі в Україні – 600. Промислове виробництво республіки зросло у 7 разів порівняно з 1913 р. Україна вийшла: на 2-ге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну; на 3-тє місце (після Німеччини і Англії) за виробництвом сталі; на 4-те місце в світі за видобутком вугілля.

Разом з тим, індустріалізація поглибила колоніальний характер економіки республіки: понад 90% промисловості складали видобувні галузі та важка промисловість. Урбанізація міст (чисельність їх зросла у 2 рази)