Українські сторінки біографії Альберта Станіслава Радзивілла

Зі сторінок свого щоденника князь Радзивілл постає людиною, усуціль поглинутою колізіями політичного життя й свідомою історичної значущості того, що відбувається, як і власної місії. Він аж ніяк не схожий на влесливого придворного, не боїться перейти межу у відстоюванні своїх позицій. Чого варті хоча б його іронічні ремарки (липень 1633 р.) на адресу Владислава IV, чиє обличчя при обговоренні з канцлером складного питання «ніби у хамелеона, то біліло, то червоніло, то знову блідло» [I, s. 319].

Гортаючи Радзивіллів щоденник, ми не часто натрапляємо на згадки про його «малу батьківщину» – Олику та прилеглі землі. Як правило, вони доволі лапідарні. I, вочевидь, не тільки тому, що тамтешні події тьмяніли на тлі пишного та багатого на враження придворного життя, до якого звик канцлер. Він повертався до Олики передовсім як до родового гнізда, де подумки єднався зі своєю сім’єю. Це була «тиха гавань», тут Альберт Станіслав відновлював душевну рівновагу, віддаючись читанню та улюбленій забаві – полюванню. Водночас він аж ніяк не дистанціювався від життя волинської шляхетської спільноти, беручи участь у сеймиках, що проходили в Луцьку.

Так, упродовж 1632 р. Радзивілл провів у своїх маєтках листопад і грудень. У січні 1633 р. він почав збиратися до Кракова, де мало відбутися поховання Сиґізмунда III та його дружини Констанції, а потім – коронація Владислава IV. Погода не сприяла цим планам: спочатку було холодно, а потім зарядили рясні дощі. Оточення князя покладало надії на молодий місяць, що з ним, як усі сподівалися, прийдуть холоди. Альберт Станіслав іронізував над цією «домашньою астрологією» – мовляв, коли 10 січня він зі своїм почтом вирушив з Олики, «дощ лив як із відра вдень і вночі, і через розгрузлі дороги ми ледве долали за день три – чотири милі» (тобто близько 20-30 км) [I, 8. 273].

У листопаді 1633 р. Альберт Станіслав перебував в Яблонному , присвятивши час ловам і читанню. Січень наступного року застав його в Олиці, де князь віддавався «відпочинку й роздумам». 12 лютого до нього навідався приятель – великий коронний гетьман і краківський каштелян Станіслав Конецпольський «з юрбою слуг і чималою кількістю коней». Із ним приїхав щойно призначений великим коронним хорунжим брат Кшиштоф, котрий плекав намір одружитися з княжною Єфросинією – дочкою волинського каштеляна Кароля Корецького, що помер у травні 1633 р.   Вона мешкала неподалік, за милю від Олики, у Клевані, у замку свого опікуна Миколая Чорторийського . Відтак чоловіки втрьох вирушили в дорогу. «Однак, – занотував канцлер, – коли пиха [хорунжого] погребувала красою панни та старожитністю її роду й зреклася задуму, відступившись від княжни, ми весело повернулися додому. Решту днів того місяця (йдеться про лютий – О. Р.) я провів на [мисливських] забавах в Олиці та Яблонному» [I, в. 360].

Що саме тут можна було вполювати, князь не згадував. Утім, із записів 1635-1636 рр. випливає, що восени за предмет Радзивіллових «забав» правили зайці та дикі кози. Литовські маєтки Альберта Станіслава були, вочевидь, багатшими на дичину, ніж волинські. Скажімо, у лютому 1638 р., проїжджаючи повз свої «дідичні халупки» шляхом із Ковна до Вільна й вирішивши «позабавлятися», князь упродовж двох годин добув п’ятнадцятьох лосів, «а шістнадцять утекли через брак порядку на полюванні».

Загалом упродовж 1634 р. Радзивілл провів у своїх волинських маєтках набагато більше часу, ніж зазвичай. У квітні того року він був на похороні свого друга – луцького земського судді Войцеха Станішевського, «ллючи сльози над прахом покійного. Потім, повернувшись до Олики, прийняв ліки й наказав пустити мені ланцетом з жил зіпсуту кров». Згодом, наприкінці року, князь мав вибратися на сеймик до Луцька задля обрання нового земського судді . Вибори були суто формальними, позаяк Радзивілл устиг погодити з королем кандидатуру претендента на цей уряд – і канцлер спокійно повернувся додому, «не боячись їхати в темряві знайомою мені дорогою».

У травні 1634 р., як занотував Альберт Станіслав, він «упродовж цілого місяця відвідував свої фільварки та проводив час у товаристві друзів, за читанням або на полюванні; усе це тлумило страх перед татарською й турецькою загрозами». Уже наступного місяця, на день Св. Яна, Радзивілл, виконуючи заповіт свого олицького пробоща й луцького біскупа-суфраґана Франциска Заєрського, відкрив в Олиці школу академічного типу та духовну семінарію, запросивши сюди викладачів із Кракова [I, в. 380-381].

Восени 1634 р. князь кілька разів вибирався до Олики. У вересні він пригощав тут жовнірів, які вирушали на військову службу – Радзивілл виставив їм бочку вина, що його міць «потім скинула декого з коней». 30 жовтня він повернувся сюди зі Львова через Луцьк: «Побачив Олику й, дякуючи Богу, в’їхав до неї». Наступного дня занотував у щоденнику: «Витратив день