Українські землі у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

Розвиток торгівлі активізував процес буржуазної модернізації. З 4 тис. діючих в імперії ярмарків половина відбувалася на українських землях. Купці збагачувалися, нагромаджуючи капітал, пускали його в обіг.

Відсутність транспортних магістралей сприяла розвитку чумацького промислу. Чумаки щорічно перевозили 40 млн. пудів зерна, 8 млн. пудів солі, перевозили й продавали інші товари. Багаті чумаки ставали підприємцями.

Залишки феодально-кріпосницької системи загострювали соціальні суперечності.

За неповними даними, в Україні з 1797 р. по 1825 р. відбулося понад 100 виступів кріпосних селян. Протягом 1826-1854 рр. відбулося 354 селянські виступи.

Устим Кармелюк за 22 роки (1813-1835 рр.) на Поділлі здійснив близько 1000 нападів на панські маєтки. Активний селянський рух розгорнувся на Правобережжі. Це “Київська козаччина” у1855 р. (рух охопив понад 400 сіл, брало участь 180 тис. чол.),“похід у Таврію за волею” (понад 75 тис. чол.) у 1856 р. та ін.

Буржуазні реформи в Росії та їх наслідки для українських земель

У 60 - 70-х роках XIX ст. царизм змушений був піти на проведення буржуазних реформ (скасування кріпосного права, самоврядування, судова, освітня, військова та ін).

Причини:

-поразка у Кримській (Східній) війні (1853-1856 рр.), яка розвінчала імперську роль “жандарма Європи” і показала всьому світові економічну та військову відсталість Росії;

-загроза селянської війни, яка могла призвести до небачених потрясінь існуючої системи, до її загибелі.

У 1861 р. ліквідовано кріпосне право, у 1864 р. було проведено земську, судову, освітянську реформи. З 1870 р. в містах вводилося самоврядування. Проведено реформи в галузі збройних сил та ін.

Незважаючи на свою обмеженість, непослідовність та половинчатість, реформи сприяли економічному розвитку українських земель, перетворенню їх в індустріальну базу імперії. Завершення промислового перевороту в 60-70-х рр. ХІХ ст. вело до промислового будівництва на Півдні, до формування нових промислових регіонів: Південного та Донецько-Криворізького. На початку XX ст. Донбас давав понад 70% усього вугілля імперії.

Відбувалася концентрація виробництва та капіталу, виникають монопольні об'єднання. Посилюється суспільна та політична активність нової верстви суспільства – підприємців (буржуа), найманих робітників. Напередодні Першої світової війни українські землі давали 26% загальноімперського прибутку.

Зверніть увагу:

Модернізаційні процеси в Росії, що розпочалася з селянської реформи, проводилися з запізненням, залишилися обмеженими, непослідовними, незавершеними, суперечливими і не мали системного характеру.

Непослідовність і незавершеність реформ 60-70-х років та різниця в соціально-економічному розвитку регіонів України в складі Російської імперії сприяли переходу головного, аграрного сектора економіки на капіталістичний лад як пруським (уповільненим),так і американським (прискореним)шляхом розвитку, що зумовило:

-територіальну нерівномірність в розташуванні й розвитку української економіки;

-перетворення Півдня України (де набув поширення американський спосіб) на основну паливно-металургійну базу всієї імперії із значним залученням іноземних інвесторів;

-швидші темпи індустріального розвитку та вищу концентрацію виробництва, зростання міст;

-формування української торгово-промислової еліти: Терещенків, Бродських, Харитоненків, Яхненків, Семиренків та інших; класу вільнонайманих робітників, інтелігенції.

Закладені в ті роки диспропорції в територіальному розташуванні виробничих сил не тільки не були подолані за радянських часів, а ще більше поглибилися і перетворилися на надзвичайно складну соціально-економічну проблему національної економіки. Так само великою проблемою залишилася прив'язка економіки України до імперії через виготовлення кінцевої продукції.

Підприємства, що виробляли готову продукцію, становили лише 15%, решта ж тільки готували сировину, складові частини, вузли. Це зумовлювало їх меншовартість, залежність від центру, тобто колоніальний характер.

Українці залишалися селянською нацією. Понад 90% етнічних українців проживали в селах. За переписом 1897 р., серед міських жителів 9 губерній українці становили лише третину - 33%. Переважну більшість міщан в українських губерніях становили іноземці: росіяни, євреї, німці, поляки та ін.

Столипінська аграрна реформа

Одним із наслідків реформи середини ХІХ ст. стала втрата українськими селянами понад 15% загальної площі кращої землі, що була раніше в їхньому користуванні, та обтяження селянських дворів непомірними поборами (викупними платежами, подушним і поземельним податком тощо) і натуральними повинностями. Правда, на Правобережжі уряд (що не безпідставно не довіряв польській шляхті) надав селянам землі на 18% більше, але за вищою ціною.

Столипінська аграрна реформа, започаткована в 1906 р. указами міністра внутрішніх справ П.Столипіна, сприяла подальшому зміцненню капіталістичних відносин. Основними напрямками реформування були визначені вихід селян із общини та переселення. Вийшовши з общини, селяни запроваджували своє господарство на окремих землях (відрубах, або хуторах), вони ставали приватними землевласниками. Крім того, значна частина селян переїжджала на незаселені землі Російської імперії – у Сибір, Казахстан, на Далекий Схід та ін. Протягом 1906-1913 рр. емігрувало 1.2 млн. осіб, але бл. 25% із них повернулось.

Унаслідок реформи із земельних громад вийшло 25% дворів, 50% селянських дворів перейшли у приватну власність.

На початку XX ст. українські землі давали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи. Ці землі давали Росії 80% цукру та багато іншої продукції.

Відбувався прискорений процес обезземельнення та соціальної диференціації на селі. У 1914 р. вже налічувалося 2 млн. малоземельних селян, їхній наділ становив 2 десятини, а 50% із них не мали ні коня, ні корови. Українське село було