Українські землі у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

Центром таємної організації декабристів в Україні став Тульчин, де знаходився штаб армії. Тут у березні 1821 р. виникло “Південне товариство”, яке нараховувало бл. 100 учасників. П.І.Пестель, один із керівників товариства, написав програму – “Руську правду”, яка передбачала: повалення самодержавства й встановлення республіки; скасування кріпацтва й наділення селян землею без викупу; ліквідацію станів, уведення політичних свобод і рівності всіх громадян; повну свободу торгівлі. Майбутня держава мала бути унітарною (неподільною), Україна мала входити до неї як окрема область. Отже, декабристами не передбачалося справедливого вирішення українського національного питання. Товариство свою програму збиралося реалізувати шляхом військового перевороту, без участі народу.

Після виникнення в 1822 р. “Північного товариства” в Петербурзі розпочалася спільна робота цих організацій. Також було укладено угоду між “Південним товариством” і “Польським патріотичним товариством”, члени якого ставили за мету відновлення незалежності Польщі, однак на практиці її не було реалізовано.

Тісні стосунки в “Південного товариства” були також із “Товариством об'єднаних слов'ян”, яке виникло в 1823 р. у Звягелі (суч. Новоград-Волинський) і нараховувало 60 членів.

„Об'єднані слов'яни” у своїй програмі ставили за мету визволити всіх слов'ян і об'єднати їх у демократичну федерацію. Це мало відбутися в результаті військового повстання за участю народних мас. Ця організація була також непослідовною у вирішенні українського національного питання: серед слов'янських народів-членів федерації не згадуються ні білоруси, ні українці.

Після поразки повстанців 14 грудня 1825 р. в Петербурзі і 3 січня 1826 р. Чернігівського полку на Київщині декабристський рух було придушено. П'ятьох керівників товариств, у їх числі П.Пестеля, М.Бестужева-Рюміна і С.Муравйова-Апостола (керівників “Південного товариства”), було повішено. Сотні повстанців заслано до Сибіру і на Кавказ, де тривала війна з горцями.

Причинами поразки декабристів були, насамперед, відсутність підтримки повстання з боку широких народних мас, нерішучість керівників повстання тощо.

Виступ декабристів був першою спробою повалити самодержавство, їхні ідеї сприяли розгортанню в Російській імперії визвольного руху.

Кирило-Мефодіївське братство

У 1846 р. в Києві виникла таємна організація української інтелігенції. Засновниками братства були історик Микола Костомаров, канцелярист Микола Гулак і студент Василь Білозерський. Братство нараховувало 12 членів, до нього входили Т.Шевченко, П.Куліш, Г.Андрузький, О.Навроцький, М. Савич та ін. Ще понад 90 осіб були близькими до товариства.

Програмні вимоги товариства було викладено в “Книзі буття українського народу” (“Закон Божий”) та у “Статуті слов'янського товариства св. Кирила і Мефодія”.

Товариство засуджувало самодержавство, виступало за ліквідацію кріпосництва, рівність громадян, республіканський устрій, соборність українських земель, розвиток української мови, літератури, освіти, культури. Цікавими були вимоги створення слов'янської федерації з центром у Києві.

У тактичному плані між членами братства існували розбіжності: Костомаров і Куліш вважали найкращим шлях поступових реформ, а Гулак і Шевченко – шлях революції й повалення царизму.

У 1847 р. братство було розгромлено, а його членів суворо покарано. Шевченка, зокрема, віддано в солдати на 10 років.

 

Значення братства:

Братство вперше розробило широку політичну програму українського національно-визвольного руху, стало основою створення всіх наступних організацій аж до подій української революції 1917 р.

Суспільно-політичне життя та національний рух у західноукраїнських землях у першій половині ХІХ ст.

У першій половині XIX ст. зароджується активний український рух у Галичині. Його ініціатором виступає уніатське духовенство. У 1816 р. в Перемишлі виникає “Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма, просвіти й культури серед вірних на основі християнської релігії”, що ставило за мету поширення серед селян релігійної літератури українською мовою. Під тиском польського духовенства воно змушене було розпуститися. Розгортається друкування книжок українською мовою (граматика, катехізис та ін.) греко-католицькими священиками на Закарпатті.

Важливу роль відіграв гурток “Руська трійця” (1830-1837 рр.), заснований М.Шашкевичем, Я.Головацьким та І.Вагилевичему Львові. Члени гуртка поставили собі за мету перетворення народної мови на літературну. Видавши альманах “Русалка Дністровая”, гуртківці досягли того, що західноукраїнська інтелігенція стала переорієнтовуватися на народ. Вони довели, що українська мова може бути літературною.

У 1848-1849 рр. в ряді європейських країн відбулися революції (т. зв. “весна народів”). Під впливом революції 1848 р. галицька інтелігенція для обстоювання своїх прав створила першу політичну організацію – Головну Руську Раду, яка нараховувала 30 осіб. Очолив раду єпископ Г.Яхимович.

Головним завданням Рада вважала поділ Галичини на українську й польську частини та утвердження автономного устрою. Було організовано загони української національної гвардії, активно використовувалася трибуна австрійського парламенту, де галичани здобули 39 депутатських місць. У Львівському університеті відкрито першу українську кафедру, засновано українське видавництво і друкарню, тоді ж з'явилася перша українська газета “Зоря Галицька”, скликано Собор руських вчених тощо.

Головну Руську Раду було ліквідовано в 1851 р., але результати її діяльності справді були значними.

Суспільно-політичний і національно-визвольний рухи в 2-й половині XIX - на початку XX ст.

У цей період з'явились нові риси, характерні для українського національно-визвольного руху в Наддніпрянщині, а саме: виникнення громадівського руху; посилення земсько-ліберальної опозиції царизму, проведення масових культурно-просвітніх заходів, що набирали характеру опозиційних виступів; створення українських національних партій та ін.

Піднесенню