Український костюм як елемент традиційної культури поліського краю

Жіночий традиційний костюм українців має безліч локальних варіантів. Етнографічні особливості історико-культурних районів України в одязі проявилися в силуеті, крою, окремих частинах одягу, способах її носіння, колірному декорі, прикрасах. Архаїчні елементи одягу найбільше зберігалися на Поліссі; Разом з тим, традиційний одяг українців має свою етнічність, що склалася на спільнослов'янський основі в XVI-XVIII ст. Найбільш типовий комплекс традиційного українського костюма побутував у Середньому Подніпров'ї, частково захоплюючи райони Полісся, Слобожанщини та Поділля. Верхній одяг чоловіків і жінок був схожий по крою. Автор етнографічних описів зупиняється на їх характеристиці: «верхнім платтям як для чоловіків, так і для жінок служили вузькі, абсолютно прямі, потворно обтягуючі тіло, кожухи і свити, з дуже вузькими стоячими комірами, не закривали навіть шиї. Свита робилася з самого товстого, саморобного сукна: у жінок – завжди білого, у чоловіків – сірого, чорного кольору, а кожухи – з недублених овчин. Кожухи і свити, дивлячись по потребі, робилися різної довжини, і найдовші з них були трохи нижче колін. До дорожних свит, одягненим на кожухи, позаду пришивалися мішки, що служили під час холоду або негоди замість Башликов».

Основу українського жіночого костюма становить сорочка – кошуля. Вона довше чоловічої і складається з двох частин – нижня частина (пiдтічка) шиється з більш грубої матерії. Рубахи українських горян-бойків та лемків кроїлися з двох частин і надягалися окремо. Зустрічаються в українців і цільні сорочки (додiльнi) – саме вони вважаються у жінок ошатними та святковими.

У залежності від крою українські сорочки поділяються на три типи: туникообразна, польські (з уставками), на кокетці.

Рубахи шилися з коміром і без них. Останній тип сорочки – найбільш стародавній – воріт такої сорочки звичайно збирався в дрібні зборки й іноді обшивався зверху. Сорочка з коміром називається польською. В Україні можна провести кордон (умовно – по Дніпру) між обома типами сорочки: у східних регіонах носили сорочки без коміра, в західних – з коміром, частіше – відкладним.

Відмінна риса української жіночої сорочки – звичай прикраси поділу, кайми (подподольниці) сорочки вишивкою, тому що його було видно з-під верхнього одягу. Так само прикрашалися й рукави сорочки, особливо в місцях з'єднання рукава з плечем, де полик (уставка) являв собою частіше вишитий шматок матерії чотирикутної форми. Широкі рукави сорочки закінчувалися манжетом (чохла) у зап'ястя. За давніх-давен заведеним звичаєм, східнослов'янські дівчата до п'ятнадцяти років і навіть до самого весілля носили тільки підперезану сорочку; надягання поясного одягу (поневи) пов'язувалося з заміжжям і переходом в розряд жінок. Понева – загальнослов'янський елемент традиційного одягу, що прикриває тіло жінки ззаду і закріплюються на талії. У українців існувало три різновиди цього типу одягу: повсякденні без малюнка запаска, дерга та святкових наряд у велику клітку – плахта. Дерга складалася з трьох зшитих довгими сторонами полотнищ, що утворюють собою смугу тканини в 3 м шириною і 60-70 см завдовжки, що охоплює корпус жінки ззаду і підв'язаних поясом.

Оскільки дерга – повсякденний одяг, її шили з чорної або незабарвленої тканини, нічим не прикрашаючи. Українська запаска відрізнялася від дерги тим, що до її верхніх кутів часто пришивалися тасьми, які зав'язувалися на талії. Зазвичай носили дві запаски, часто – різного кольору: один (позадніця, задниця) прикривала тулуб позаду, інша (попередниця) – вже перша, надівалася спереду – її частіше заміняли передником. Запаску виготовляли з якісної і тонкої вовняної та однотонної тканини синього, зеленого, червоного кольору. Плахта як святковий одяг виготовлялася з тканини картатого орнаменту; її вручну вишивали вовняними або шовковими нитками. У ранній період відомі плахти, шиті з шовкової матерії або із золотої і срібної парчі. Подальший еволюцією поневи вважається спідниця. На Поліссі були широко поширені вовняні спідниці – андараки, частіше смугастого орнаменту.

Яскравим доповненням до жіночого костюма були нагрудні прикраси з дорогоцінних каменів, скла, намиста або підвіски з монетами – «намисто», «дукачі».

Етнічні контакти з інонаціональним населенням не могли не позначитися на традиційному одязі українців. Взаємодія з мешкаючими поряд росіянами, німцями, зі степовими народами знайшло відображення в запозиченнях один у одного культурних явищ та вироблення спільних властивостей. Це підтверджується описом одягу українців Покровської слободи: «Верхній одяг малоросіян чоловіків полягає в плисовому і сукняному козакині або нанковому халаті, шароварах і чоботях, на голові носять картуз або поярковий капелюх. Буденний або вседенний одяг, восени – суконна свита (Чапаєв), зимою кожух (овечий кожух), нагольний або критий сукном, залежно від стану. Жінки мають деякій верхній одяг таку ж, як і чоловіки: халат, кожух та чоботи. Але власне жіночий одяг: німецька сукня, сарафан і спідниця з кофтою. Голову покривають хустками, мало хто носить очіпки (волосники), обв'язані хустками. Багато хто з чоловіків голять бороди, залишаючи вуса і все інше стрижуть по-козацьки «.

Верхній одяг українців різноманітний як по крою, так і по