Український костюм як елемент традиційної культури поліського краю

Характерною скроневою прикрасою волинських та древлянських жінок були перснеподібні кільця, виготовлені з тонкої бронзової чи срібної дротини. Їх нашивали на головний убір чи вплітали у волосся. Іноді зустрічалися також кільця з намистинами, поширені на всій давньоруській території. У трьох волинських курганах Пересопницького могильника виявлено сережки з підвіскою зі срібних порожнистих кульок, виготовлених у вигляді грона винограду з розміщеними симетрично розетками. Заможні жінки і дівчата носили металеві підвіски, які нашивали на головний убір чи підвішували до нього, вплітались у волосся, розтягувались у вуха. До найчисленніших знахідок належать намиста з невеликою кількістю намистин, переважно скляні чи пастові, але траплялись і окремі металеві, бурштинові, сердолікові чи кришталеві. Серед підвісок до намиста виявлено лунниці, морські черепашки, металеві дзвіночки. Серед археологічних знахідок поширені також бронзові та скляні браслети. Перші можна поділити на прості, дротяні, кручені з трьох дротів і пластинчаті. Давньоруський одяг доповнювали підвіски, амулети різноманітних форм. Деякі металеві, кам’яні підвіски мають форму фігурних стержнів, горщика, бойової сокири. Волиняни носили також хрестики, частина з них зберігається у фондах РОКМ.

Збереження архаїчних рис в одязі пояснюється факторами природно-географічними (ліс, болото) та соціально-економічними (відносна віддаленість населення від великих промислових та культурних центрів та основних торгівельних шляхів). Для поліського одягу типовим був приталений силует плечового одягу (безрукавок-шнуровиць, керсеток, свиток) та розширена донизу лінія поясного одягу (літники, спідниці з фабричного полотна, «спідниці з нагрудником»). Для орнаменту вишивок і узорнотканих матеріалів домінуючими були геометричні мотиви, скомпоновані у горизонтальні смуги, та поєднання червоного й невеликої кількості чорного або синього кольорів (на сорочках, спідницях, запасках, хустках і свитах). Ткані узори виступали у вертикальних або горизонтальних смугах і в клітинку. головні убори

Серед чоловічих головних уборів давньоруського часу відомі різні типи шапок: княжі, клобуки та ковпаки. Відомо, що ковпаки виготовлялись із червоної, синьої або зеленої тканини, внизу обшивались іншою тканиною або хутром.

З загального масиву поліського вбрання вирізняємо такі регіональні його комплекси як: східно-поліський з Чернігово-Сіверським під варіантом, центрально-поліський з київсько-житомирським і західно-поліський з рівненсько-волинським. Розвиваючись на території етнічного пограниччя культура поліського регіону України зазнала відчутних впливів з боку сусідів – поляків, білорусів та росіян. Так, на західному Поліссі досить відчутними є польські впливи, а на східному – російські. Білоруські простежуються більшою чи меншою мірою на всій поліській території.

Отже, одяг паспортизує не тільки етнічну або регіональну належність етносу, а й може свідчити про вік, соціальне положення людини. Найбільш багатим і аксесуарно різноманітним є так званий ритуальний одяг, який відбиває космогонічні уявлення кожного народу, його морально-ціннісні орієнтири. З-поміж усіх комплексів вбрання все найяскравіше, мистецько і художньо довершене, символічно-сакральне сконцентроване у весільному одязі.

 

 

Локальні відмінності комплексів традиційного народного одягу Полісся обумовлюються як його географічним поширенням, так і історичними причинами. Ліси та болота, бідні неродючі землі, відірваність від крупних промислових і культурних центрів зумовили ізольованість цього краю, консервативність культури та побуту населення, що збереглися значно довше, ніж в інших місцях.

Цілою низкою історичних та соціально-економічних причин зумовлено той факт, що здавна тут проживали люди, які самі себе називали «тутєйші» [4]. Тут формувався комплекс одягу, що відбивав давню культурно-побутову спільність різних народів.

Поліський костюм традиційно сформувався в окремі етно-локальні комплекси в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Комплекс – це повний комплект одягу, який включає в себе натільний одяг, нагрудний і поясний, а також додаткові елементи – пояси, головні убори, взуття і прикраси. Комплекси поділяються на кілька різновидів, які в свою чергу уособлюють стильові принципи народної творчості. Ці локальні різновиди і виокремлюються, як окремі територіальні строї. Вони різняться тільки окремими елементами костюма, характером оздоблення (технікою виконання орнаменту), колоритом, а також способами носіння частин костюма.

Варто окремо розглянути особливості жіночого та чоловічого костюму. Щодо того, з чим носилася сорочка в літньому жіночому вбранні, виділяються чотири основні комплекси:

1. Зі спідницею і лляним фартухом-запаскою.

2. Зі спідницею, лляним фартухом-запаскою і корсетом-безрукавкою.

3. Зі спідницею, до якої пришитий ліф-корсет, і лляним чи перкалевим фартухом.

4. З плахтою (поньовою) і суконним фартухом-запаскою та поясом.

Зразки волинського іконопису мають найповнішу інформацію про верхній жіночий та чоловічий одяг. У цілому суттєвих відмінностей між верхнім жіночим та чоловічим одягом у селянському середовищі не спостерігаємо. Що стосується його довжини, то зазначимо таку характерну деталь: чоловічий одяг шили довгим, приталеним (окрім хутряного) ; жіноче вбрання – як довгим, так і коротким. Короткий одяг, як правило, підшивається тканиною іншого кольору. Верхній короткий жіночий одяг побутував у міщанському середовищі та серед заможних мешканок.

Таким чином, документальні та іконописні джерела XVI-XVIII ст. допомагають відтворити умови функціонування народного одягу періоду середньовіччя. На підставі даних документів можна зробити узагальнюючі висновки про соціально-економічне становище, побут різних прошарків тогочасного суспільства. Особливу увагу слід приділити праці Ю. Крашевського. Дослідник чітко розмежовує поняття “ Волинь “ та “Полісся” і в багатьох випадках намагається подати порівняльну характеристику того чи іншого явища в обох регіонах, ділиться своїми роздумами з приводу відмінностей між ними, що, безпосередньо, збільшує пізнавальну та наукову вагомість джерела. Описуючи народний одяг, письменник звертає увагу на вбрання різних соціальних верств селянського середовища та національних меншин: поляків, євреїв, циганів. В усіх етнографічних замальовках він уміє виділити головне, не пропускаючи разом з тим жодної цікавої деталі, завдяки чому досягає влучної характеристики явища.

Отже, з порівняльної характеристики, можемо зробити висновки про істотну різницю в одязі мешканців Полісся та Волині. Одяг волинян відрізняється більшим розмаїттям компонентів та кольоровою гамою, багатшими прикрасами, якіснішим взуттям. Причину цього варто шукати, звичайно, у кращому економічному розвитку Волині.

 

 

Етнографічні особливості історико-культурних районів України в одязі проявилися в силуеті, крою, окремих частинах одягу, способах її носіння, колірному декорі, прикрасах. Характерною скроневою прикрасою волинських та древлянських жінок були перснеподібні кільця, виготовлені з тонкої бронзової чи срібної дротини. Їх нашивали на головний убір чи вплітали у волосся. Традиційний одяг українців має свою етнічність, що складалася на спільнослов’янській основі в XVI-XVIII ст. Етнічні контакти з інонаціональним населенням не могли не позначиться на традиційному одязі українців. Взаємодія з мешкаючи ми поряд росіянами, німцями, зі степовими народами знайшло відображення в запозичених один у одного культурних явищ та вироблення спільних властивостей. Жіночий та чоловічий українські костюми мають різний вигляд проте мають і схожі художні особливості. Головна складова частина народного вбрання, як жіночого, так і чоловічого, – вишиванка. І за своїм кроєм, і за прикрасами вона гармонувала із загальним строєм народного одягу, за давньою традицією, переважали червоні кольори.

За своєю природою народне мистецтво є колективною творчістю. Воно є підсумком плідної праці багатьох поколінь ткаль, вишивальниць, різблярів, гончарів тощо. Його суттєві риси декоративність, конструктивність, орнаментальність дають підставу розглядати витвори мистецтва як результат естетичної діяльності народу. Ткацтво є одним з видів народного мистецтва. У другій половині XIX – початку XX ст. в Україні для виготовлення одягу використовували два види ткацьких верстатів: горизонтальний та вертикальний. В українському селі вважалося, що у віці 15-16 років дівчина здатна вже бути доброю пряхою.

Обрядова символіка костюму – ознака, що відображає широкий спектр духовних традицій народу, його світогляду та обрядових норм. Обрядовими символами були окремі компоненти костюму. Вони мали захистити людину від злих сил, принести добробут, здоров’я, любов. Обрядова функція одягу виявлялася і у специфічних способах його використання. Роль обрядового символа часто виконувала кольорова гама одягу. Традиційне народне мистецтво українців було складовою частиною їхнього життя, воно супроводжувало людину від народження до смерті. Будь-який предмет матеріальної культури українці прикрашали виявляючи свою фантазію і майстерність, секрети майстрів передавались у спадщину. Предметом народного мистецтва слід вважали вишивку. Давня вишивка Волинського Полісся сповнена особливої гідності, яка йде від усвідомлення людини як творця краси і добра. Через чітку структуру і стриману кольорову гаму орнаментів пробивається животворна сила їх творців, яка й тепер здатна впливати на наші почуття. Безмежна фантазія в пошуку варіантів одних і тих геометричних елементів у поєднанні з лаконізмом – ці риси є визначальними для мистецтва вишивки волинян і поліщуків, що свідчить про високий рівень орнаментальної культури регіону.

На Волині як і в інших слов’янських землях у VI-IX ст. носили одяг виготовлений із лляних, конопляних та вовняних тканин. Полісся є найбільш архаїчним регіоном України, який і досі зберігає свій неповторний колорит. З поміж інших регіонів України поліський одяг вирізняє домінування двоколірної та біло-червоної гами, відсутність купованих тканин. Збереження архаїчних рис в одязі пояснюється факторами природно-географічними (ліс, болото) та соціально-економічними (віддаленість населення від промислових та культурних центрів.

Отже, локальні особливості поліського народного костюму обумовлюються як його географічним поширенням так і історичними причинами. Відірваність від промислових та культурних центрів зумовили ізольованість цього краю, консервативність культури та побуту населення, що збереглися значно довше ніж в інших місцях.

 

1. Васіна З. Український літопис вбрання / З. Васіна. – Київ: «Мистецтво», 2003 р.

2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ridna-ukraina.com.ua/nationalsuit/ 

3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: HYPERLINK»http://www.polissya.eu/ «Поліссі

4. Локшук І. Традиційне художнє ткацтво Рівненського Полісся: культурно-мистецький аспект / Ірина Локшук // Декоративно-прикладне мистецтво Рівненщини (колективна монографія) / упор. і наук. ред. проф. В. Г. Виткалов. – Рівне: ПП ДМ, 2010. – 234 с., іл.

5. Стельмащук Г. Давнє вбрання на Волині / Г. Стельмащук. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006.

6. Українець Алла. Народний одяг// Етнокультура Рівненського Полісся/ Упор. В. П. Ковальчук. – Рівне: ППДМ. 2009. – С. 29-62.

 

Додаток 1

(Українські костюми)

 

Додаток 2

(Вишиванки)

 

Додаток 3

(Ткацький верстат)

 

Додаток 4

(Чоловічий зимовий одяг)