Валютний ринок

Транснаціональні банки (ТНБ) – основний споживач валютного ринку, котрий, по суті, визначає попит на його основний товар – валютні ресурси. На них припадає близько 90% усього валютного обігу. Унаслідок цього валютні курси формуються звичайно в процесі здійснення міжбанківських операцій.

Функції суб'єктів валютного ринку представлені в таблиці 2 (додаток Б). [ 11, с. 225]

Отже, на основі даного матеріалу можна зробити висновок, що суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

 

 

Діяльність валютного ринку безпосередньо пов’язана із здійсненням валютних операцій. На нього припадає близько 90% обороту іноземної валюти.

Більшість валютних операцій припадає на міжбанківську торгівлю. Валютні курси, що публікуються в газетах, є міжбанківськими, тобто курсами, котрі банки запитують один в одного. Міжбанківські “оптові” курси нижчі від “роздрібних” курсів для клієнтів. Різниця є доходом банку за надану послугу.

В операціях з іноземними валютами можуть брати участь будь-які дві валюти, однак більшість міжбанківських операцій є операціями обміну валюти на долар США, котрий вважається ключовою валютою. Важливу роль на валютному ринку відіграють також євро, англійський фунт стерлінг, швейцарський франк, японська єна.

Валютні операції становлять об’єктивну можливість існування валютних ринків, впливають на їх розміри та структуру, а також зазнають зворотного впливу з боку кон’юнктури та динаміки цих ринків.

Отже, валютні операції – це операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обігу; ввезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

У вузькому розумінні валютні операції розглядаються як вид банківської діяльності з купівлі-продажу іноземної валюти. [ 9, с. 79]

Особисто ми маємо власне трактування валютних операцій, які розглядаються як будь-які операції торговельного, кредитного чи розрахункового характеру, пов’язані з використанням валюти та платіжно-кредитних інструментів, виражених у валюті.

Враховуючи різні підходи до класифікації валютних операцій та їхній широкий спектр, який існує на сьогодні, ми пропонуємо наступну класифікацію валютних операцій:

за терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти виділяють:

• касові, або операції з негайною поставкою, які полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові – «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових операцій мають можливість:

‒терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань;

‒уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних із падінням її курсу;

• оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам – ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію;
• строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. [ 15, с. 253]

Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70-80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого – одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

2) за механізмом здійснення операцій поділяються на:

• операції спот, які передбачають негайну постановку валюти за курсом, зафіксованим в угоді. Йдеться про валютні угоди, які реалізуються на короткостроковій основі – поставка валюти здійснюється протягом 48 годин. Відповідно до цього визначається і валютний курс «спот» – курс на момент укладення угоди;
• форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.