Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М. С. ГРУШЕВСЬКОГО НАН УКРАЇНИ

 

ГНАТЮК Сергій Леонідович

 

УДК 930 (477)

 

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ГЕТЬМАНАТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО (1918 р.): УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

 

07. 00. 06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

 

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

 

Київ – 2002

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Терещенко Юрій Іларіонович Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри історії України та зарубіжних країн

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Пінчук Юрій Анатолійович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу української історіографії кандидат історичних наук, доцент Буряк Лариса Іванівна, Національна академія управління, завідувач кафедри суспільних наук

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України.

 

 

Актуальність теми. Українська Гетьманська Держава 1918 року – історичне явище, яке й досі є предметом жвавих наукових дискусій. Серед форм новітньої української державності 1917-1920 років вона складніше за все піддається інтерпретації та однозначній оцінці. Українська Народна Республіка часів Центральної Ради та Директорії у цілому видається логічним завершенням українського демократичного руху ХІХ – початку ХХ століть. Історичні та ідейні корені Гетьманату 1918 року менш очевидні. Але є фактом, що в контексті державотворення 1917-1920 років він з'явився як переконлива, підтримана значною частиною суспільства альтернатива соціалістичному курсові керівництва УНР і об'єктивно являв собою цілеспрямовану спробу втілення конкретної націотворчої та державотворчої концепції.

Феномен Української Держави надав процесам національного державотворення початку ХХ століття нового змісту, позбавивши їх революційно-соціалістичної одномірності і збагативши досвідом державного будівництва, опертого на традиційні цінності, культурно-історичну спадкоємність, примат еволюційності, поміркованості та правопорядку. Цей період справив суттєвий вплив на подальший розвиток суспільної думки і політичної культури українців, змусив їх під новим кутом зору подивитися на свою історію та культуру. Доречно згадати, що саме події квітня-грудня 1918 року стали визначальним стимулом для кристалізації та розвитку самобутньої школи українського консерватизму, державницького напрямку в історіографії, а також широкої ідейно-політичної течії у формі гетьманського руху. Таким чином, феномен Української Держави становить значний науковий та практичний інтерес і безумовно, потребує подальшого дослідження, однією з підстав якого є чітке уявлення про стан вивченості проблеми.

Гетьманат 1918 року завжди викликав великий інтерес українських науковців, публіцистів, політичних діячів. Завдяки їх зусиллям з 1918 року напрацьовано значну за обсягом і багату за змістом літературу з історії Української Держави. З історіографічної точки зору ця література – так само як радянська чи білоемігрантська – є цілком специфічною групою джерел, репрезентує певну традицію вивчення проблеми, а отже, потребує окремого комплексного розгляду, систематизації та аналізу. Але спеціальної студії, де ставилася б така мета, досі немає.

Усе вищевикладене зумовлює актуальність обраної автором теми.

Дисертація є складовою частиною науково-дослідної теми «Історія українського консерватизму та гетьманського руху» кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету.

Об'єктом дослідження є українська історіографія Гетьманату 1918 року, тобто наукова, публіцистична та мемуарна література, в якій зафіксовані процеси, а також результати вивчення та осмислення історії Української Держави і яка створена в українській еміграції (згодом діаспорі), починаючи з 1918 року, а також в Україні після 1988 року (проголошення в СРСР політики гласності). Концептуальною основою для праць, створених в Україні років незалежності значною мірою стала література діаспори; таким чином, між цими групами існує пряма спадкоємність при збереженні суттєвої своєрідності кожної з них. Отже, розгляд саме цих двох масивів літератури необхідний для з'ясування того як вивчалася історія Гетьманської Держави 1918 року на українському грунті, але поза впливами радянських ідеологічних стереотипів. Предмет дослідження є складовою об'єкту дослідження і являє собою українську історіографію внутрішньої політики Гетьманату П. Скоропадського. Метою дослідження є з'ясування процесу еволюції, змісту, проблемно-концептуальної та жанрової структури української історіографії проблеми, визначення стану розробки проблеми в рамках окресленої групи джерел, а також пріоритетних напрямків подальшого вивчення історії Української Держави.

Поставлена мета обумовлює такі завдання дослідження:

• збір, розгляд, аналіз корпусу літератури, який репрезентує українську історіографію проблеми;

• створення її робочої класифікації, визначення та характеристика основних періодів, теоретичних напрямків вивчення, історіографічних груп, жанрової структури;

• з'ясування концептуальної та проблемної структури, основних висновків, оцінок та трактувань історії Української Держави, що сформувалася в рамках різних теоретичних напрямків і груп;

• виявлення зовнішніх об'єктивних чинників, що мали вплив на формування змісту та напрямків історіографії проблеми, характеристика особливостей її розвитку;

• побудова роботи за хронологічним принципом застосована автором із метою продемонструвати процес накопичення суми знань та концептуальних напрацювань із проблеми від 1918 року до сьогодення;

• визначення пріоритетних напрямків подальшого вивчення внутрішньої політики Української Держави.

Методи дослідження. Дисертацію виконано на основі загальних наукових принципів – системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму, світоглядного плюралізму. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались порівняльний та описовий методи пізнання,