Внутрішня політика Гетьманату П. Скоропадського (1918 р.): українська історіографія проблеми

Джерельну базу дослідження складають наукові, публіцистичні та мемуарні праці, документальні збірники з коментарем істориків, матеріали преси та листування. В роботі використано також періодичні видання та бібліографічні довідники.

Наукова новизна дисертації обумовлена тим фактом, що українська історіографія внутрішньої політики Гетьманату 1918 року вперше стала темою спеціального дослідження. З'ясовано, як відбувався процес вивчення та осмислення проблеми, в чому його особливості, систематизовано та оцінено його зміст та результати.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі у концентрованому вигляді викладено основні результати вивчення та осмислення ряду аспектів історії Української Держави українськими науковцями, публіцистами, суспільно-політичними діячами; з іншого боку, на цій основі намічено оптимальні напрямки подальшої розробки проблеми. Таким чином, зміст дисертації допоможе дослідникам дістати узагальнене панорамне бачення проблеми, зорієнтуватися у пошуку та підборі літератури, визначенні актуальних та малодосліджених питань історії Гетьманату 1918 року. Матеріали дисертації можуть бути використані для розробки спеціальних курсів, навчально-методичних посібників відповідної тематики, підготовки довідників та бібліографічних покажчиків. Крім того, вміщена у роботі інформація дає змогу ознайомитись з унікальним досвідом, накопиченим упродовж складного, але надзвичайно продуктивного і багато в чому новаторського етапу національного державотворення, а також із тим, як цей досвід інтерпретувався українськими інтелектуалами. Без сумніву, це буде корисним для тих, хто безпосередньо займається нині питаннями державного будівництва в Україні.

Результати дослідження апробовані на: Міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні та політичні процеси суспільства у перехідний період» (м. Суми, 17-18 серпня 1995 р.), ІІ Міжнародній науковій конференції «Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 року» (Київ – Чернігів – Тростянець, 21-23 травня 1998 року), Всеукраїнських наукових читаннях пам'яті В'ячеслава Липинського з нагоди 120-річчя з дня народження (м. Київ, кафедра історії України та зарубіжних країн КНЛУ, 26 квітня 2002 р.). Основний зміст дисертації відбитий у чотирьох публікаціях автора у фахових виданнях.

Структурно дисертація складається зі вступу, семи розділів, висновків, списку використаних історіографічних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок. Список використаних історіографічних джерел містить 493 позиції.

 

 

У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання, методологічні основи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі «Стан розробки проблеми» здійснено огляд літератури за обраною темою. Зроблено висновок, що здебільшого науковці зверталися до неї або в контексті розгляду інших питань, або (частіше за все) побіжно, в рамках бібліографічних оглядів у вступах до своїх праць, або ж – опосередковано, під дещо іншим кутом зору та кінцевою метою. Невеличка, суто оглядова стаття В. Друмова та В. Шкварця є, скоріше, попереднім причинком і не містить вартісних узагальнень та оцінок.

Як правило, науковці, яким доводиться робити бібліографічний огляд літератури з історії Української Держави, поділяють її за концептуальною ознакою на чотири основні групи: радянську, російську еміграційну (іноді її умовно називають білоемігрантською), українську зарубіжну (літературу діаспори) та новітню вітчизняну літературу. Щодо характеристики української зарубіжної історіографії, то усюди наголошується, що однією з її характерних рис є заідеологізованість, суб'єктивізм та упередженість в оцінках та висновках. При цьому досить поширеним є явно спрощений підхід до вирішення цієї проблеми, коли стверджується, що чи не єдиними «фальсифікаторами» історії Гетьманату були історики-республіканці (УНРівці), в той час як численна прогетьманська історіографія лишається поза критикою.

Серед студій, спеціально присвячених темі, потрібно відзначити дисертацію С. Грибоєдова – перше окреме комплексне дослідження історіографії Гетьманату 1918 року. Безсумнівною заслугою автора є спроба розкрити складне, важливе й невивчене досі питання. Потрібно, однак, підкреслити, що обрана С. Грибоєдовим постановка проблеми (обробити та проаналізувати всю наявну літературу з усього спектру питань історії Української Держави) вимагала вивчення величезної кількості розмаїтих студій, присвячених широкій проблематиці. Можливо, тому автор максимально узагальнив тематику, звівши її до трьох (внутрішня політика, зовнішня політика, військове будівництво) напрямків і водночас зменшив до можливого мінімуму кількість залученої літератури. Усе це зробило дослідження дещо ескізним, оглядовим, позбавленим значущих і добре обгрунтованих висновків. При цьому, однак, робота С. Грибоєдова безумовно варта уваги.

До детального історіографічного аналізу праць В. Винниченка, П. Христюка, М. Шаповала, І. Мазепи, Д. Дорошенка неодноразово звертався В. Солдатенко. Демонструючи своє критичне ставлення до режиму П. Скоропадського, автор, зокрема, звертає увагу на те, що у працях цих перших істориків української революції незадовільно висвітлений селянсько-повстанський рух часів Української Держави, а також відсутній систематичний аналіз розвитку протигетьманського повстання. У студіях В. Солдатенка міститься також ряд вагомих зауважень та висновків щодо змісту новітньої вітчизняної історіографії Гетьманату 1918 р. Серед іншого слушно підкреслюється, що у працях сучасних істориків дедалі помітнішою стає тенденція до надмірного і необгрунтованого звеличення гетьманської державності.

Певний інтерес становить монографія Л. Радченко, у якій на матеріалі окремих діаспорних та сучасних вітчизняних студій зроблена спроба підвести підсумки вивчення історії визвольних змагань 1917 – 1920 рр. Спеціальний розділ цієї роботи присвячений українській зарубіжній літературі з історії Гетьманату. У ньому подано чимало цінного матеріалу, але (можливо через певну безсистемність викладу) не прослідковується авторська концепція чи провідна ідея. З цих причин розділ не дає цілісного уявлення про літературу з проблеми.

Звертає на себе увагу також стаття М. Стопчака; автор