Воєнна політика держави в умовах трансформаційних процесів (соціально-філософський аналіз)

Третя група – праці, що відображають воєнні аспекти політичної діяльності. У працях Е. Афоніна, І. Бінька, В. Бондарчука, А. Венгера, Н. Єфімова, С. Кімбали, В. Ковальова, В. Косевцова, П. Крутя, Ю. Лебедєва, Є. Мануйлова, Й. Лезера, Д. Міллера, Б. Мо, Г. Отюцького, А. Папікяна, О. Підберезкіна, Д. Проектора, М. Свейна, В. Смолянюка, К. Спілмена, О. Сурікова, М. Требіна, Ф. Харві, В. Шамрая, А. Шевцова, В. Шеховцова, Н. Яковенко, Р. Яновського та ін. знайшли відображення окремі питання воєнно-політичної діяльності в контексті забезпечення національної безпеки держави.

Четверта група – праці державних і політичних діячів України, які безпосередньо беруть участь у формуванні основ політики взагалі та воєнної політики зокрема, діючих та перспективних воєнно-політичних структур, структур національної безпеки й оборони (Л. Кучма, Є. Марчук, В. Горбулін, Л. Кравчук, В. Шкідченко та ін.), а також науковців, які працюють у сфері наукових досліджень актуальних проблем державного, військового та політичного будівництва (О. Бєлов, В. Богданович, В. Вагапов, О. Гончаренк, В. Гречанінова, О. Даніл’ян Т. Кузьо, Е. Лисицин, А. Лук’янець, О. Маначинський, В. Онищенко, М. Онищук, В. Паламарчук, Б. Парахонський, Г. Перепелиця, С. Пирожков, Є. Пронкін, В. Рожненко, І. Руснак, А. Соболєв, В. Телелим, Г. Темко, В. Толубко, В. Ткаченко, В. Чорний та ін.).

Дослідження філософів, соціологів, політологів свідчать, що певні елементи теорії та практики воєнної політики вже дещо сформовані, а для сформування інших є солідна науково-дослідна база. Можна констатувати, що визначені найважливіші поняття теорії та практики воєнної політики: воєнна політика, воєнно-політичні відносини, воєнно-політична свідомість, воєнно-політична обстановка, воєнно-політична діяльність тощо. Разом з тим, окремі питання дослідження проблем розвитку теорії воєнної політики в єдності розглядались не досить, або взагалі спеціально не висвітлювалися. І, насамперед, це стосується аналізу взаємозв'язків основних понять воєнної політики як наукової системи, що розвивається. Вивчення проблеми необхідне для аналізу не тільки розвитку теорії воєнної політики, а й для підвищення її евристичних можливостей та ефективності методологічної ролі в пізнанні і перетворенні воєнно-політичної реальності. Отже, реалії воєнно-політичної практики, яким необхідні філософські основи, і вимоги осмислення розвитку самої воєнної політики, обумовили вибір теми дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення соціально-філософського аналізу суті воєнної політики в сучасних умовах трансформації суспільства, визначення місця і ролі воєнно-політичної діяльності як практичного аспекту воєнної політики, розробка теоретичних і практичних рекомендацій щодо воєнно-політичної діяльності в умовах сучасності.

Досягнення мети здійснюється послідовним вирішенням низки завдань:

здійснення системного дослідження воєнної політики в соціально-філософському й історико-філософському аспектах, з’ясування її суті;

визначення специфіки реалізації воєнної політики, конкретизування її змісту, становища та перспективних напрямків в сучасних умовах трансформації суспільства;

розкриття об’єктивних умов і суб’єктивних факторів реалізації воєнної політики України;

визначення принципів та основних понять воєнної політики з позицій сучасної соціально-філософської рефлексії;

визначення ролі воєнної політики в системі забезпечення інтересів національної безпеки держави;

розкриття суті воєнно-політичної діяльності, визначення шляхів її реалізації в реальних умовах трансформації українського суспільства.

Об'єктом дослідження є політична сфера життєдіяльності соціуму.

Предмет дослідження – воєнна політика держави в умовах трансформаційних процесів.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають положення концепцій соціальної філософії про війну і мир, роль та місце воєнної політики у соціальному бутті. Дослідження проблеми воєнної політики України здійснювалося на основі системного аналізу явищ, факторів визначення, їх діалектичної єдності, розгляду їх як закономірних процесів з урахуванням досягнень вітчизняної та зарубіжної філософської, соціологічної, політологічної, психологічної думки. У дослідженні воєнної політики застосовано сферний підхід, засади якого створювалися здебільшого зарубіжними вченими. У загальнотеоретичному плані сферний підхід застосовано Л. Семашко. Розроблено різні варіанти сферного підходу: біосферний (В. Вернадський, В. Крисаченко, М. Моїсеєв), антропосферний (Д. Анучін), етносферний (Л. Гумільов), психосферний (П. Флоренський), ноосферний (В. Вернадський, Ежен Леруа, П’єр Тейяр де Шарден, М. Булатов, В. Загороднюк, К. Малєєв, Л. Солонько). Соціально-філософський зріз сферного підходу з’ясувався, щоправда досить побіжно, переважно російськими науковцями і у контексті “радянського марксизму”, зокрема В. Афанасьєвим, В. Баруліним, В. Кузьміним, І. Сеземською. Певний внесок зробив Пітірім Сорокін. У дослідженні застосовано також структурно-функціональний, діяльнісний, субстанційно-генетичний підходи до дослідження воєнної політики.

Емпіричну базу дослідження становить практичний досвід, нагромаджений у світі та в Україні в галузі воєнної політики; результати і висновки аналізу сучасної геополітичної та воєнно-стратегічної обстановки та прогнозування можливих напрямків її реалізації для України; матеріали з мережі Internet, сучасні наукові доробки вітчизняних та закордонних дослідників, результати і висновки, зроблені на підставі контент-аналізу матеріалів періодичної преси.

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні оригінального соціально-філософського аналізу воєнної політики Української держави в умовах сучасних трансформаційних процесів. Висновки і підсумки дослідження дали можливість з’ясувати суть й систематизувати складові воєнної політики України, сформувати соціально-філософські основи її практичної реалізації.

В дисертації висунуто ряд положень, що конкретизують наукову новизну:

удосконалена соціально-філософська рефлексія суті і змісту воєнної політики, це дозволяє визначити її як систему поглядів, відносин і основаної на них діяльності соціальних суб’єктів