Воєнна політика держави в умовах трансформаційних процесів (соціально-філософський аналіз)

В змісті воєнно-політичної діяльності держави особливе місце посідають принципи, яких повинні дотримуватись органи військового керівництва і управління. Сукупність принципів воєнно-політичної діяльності держави визначають прийняті в даний час “правила гри” в сфері міжнародних, регіональних і національно-державних воєнно-політичних відносин. Ці “правила” є регуляторами змісту, характеру і практичної спрямованості воєнної політики. В змісті воєнно-політичної діяльності держави виявляються й традиції воєнно-політичного досвіду нації, народу, що склалися в процесі освоєння воєнної практики і які передаються у спадщину від покоління до покоління. Є сенс говорити про таку важливу частину змісту воєнно-політичної діяльності держави, яка складає воєнний менталітет нації – унікальне явище, що впливає на вирішення багатьох проблем сучасної воєнної політики.

Трансформаційні процеси, що проходять в Україні, потребують постійного уточнення і удосконалювання воєнної політики, приведенні її у відповідність до особливостей сучасної епохи. Однією з найголовніших проблем, що постають перед суспільством в галузі реалізації воєнної політики, є необхідність концептуальної та цілісної соціально-філософської рефлексії воєнно-політичної діяльності, її відсутність з одного боку, не сприяє цілеспрямованій практичній діяльності з запобігання воєнних загроз для України, а з іншого – не сприяє узгодженості у подальшій нормативно-правовій діяльності з забезпечення воєнної безпеки держави.

У третьому підрозділі “Оптимізація воєнно-політичної діяльності України в умовах трансформаційних процесів” показано, що трансформаційні процеси які досліджувалися сучасними філософами (С. Айзенштадт, О. Даніл’ян, Р. Дарендорф, П. Йолен, Ф. Канак, В. Кремень, С. Кримський, М. Маліа, А. Ручка, В. Табачковський та ін.), суттєво впливають на воєнно-політичну діяльність. Запропоновано гіпотезу особливостей трансформаційного процесу в межах розглядання його крізь призму закритого і відкритого суспільства. Обгрунтовано висновок про те, що позитивні процеси, які відбувалися в світі і в Україні (зміщення акцентів на загальнолюдські цінності, визнання пріоритетності мирного вирішення міжнародних проблем дипломатичними засобами, визнання особистості головним об’єктом забезпечення безпеки тощо), потребують створення надійної системи захисту національної безпеки, відповідної воєнної політики. Проаналізовані деякі проблеми, що існують у сфері реалізації воєнно-політичної діяльності України, рішення яких може сприяти оптимізації зусиль держави з надійного забезпечення її національних інтересів.

У дисертації доводиться, що в основу забезпечення воєнної безпеки України найдоцільніше покласти такі базові концепції: концепція воєнно-політичного партнерства, що спирається на розвинену економіку з ринковою інфраструктурою, стабільну соціальну сферу й обгрунтовану воєнну політику, яка спрямована на підвищення стратегічної стабільності в регіоні та зменшення рівня воєнної небезпеки політичними й економічними засобами; концепція оборонного стримування, за якою в межах оборонної достатності створюється воєнна організація держави, що здатна звести до мінімуму ймовірність виникнення воєнного конфлікту за рахунок загрози завдати можливому агресору незворотної шкоди, внаслідок чого він втрачає стимули для нападу; концепція відбиття можливої агресії, яка опирається на мобілізацію усіх можливостей і ресурсів країни для протидії ймовірному воєнному нападу, завдання агресору поразки та примушення його до припинення воєнних дій.

На підставі соціально-філософського аналізу сучасних тенденцій, у тому числі й у політичній сфері, у дисертації доводиться, що особливе місце в контексті теоретичного компоненту воєнно-політичної діяльності України має посісти категорія “оборонна політика”. Адекватна її реалізація максимально відповідатиме потребам оптимізації воєнно-політичної діяльності України в умовах трансформаційних процесів. До основних напрямків оборонної політики запропоновано віднести: визнання необхідності збереження миру як пріоритетної цінності українського народу; незастосування Україною воєнної сили першою; невтручання у внутрішні справи інших держав, дотримання непорушності кордонів, настанов ОБСЄ і Паризької хартії для нової Європи, Хартії європейської безпеки; легітимна “прозорість” і відкритість військової діяльності; воєнне співробітництво з демократичними країнами тощо. Практика реалізації теоретичних умовиводів стосовно воєнної політики України та їх реалізація в умовах глобальних та регіональних трансформаційних процесів, як доводиться у тексті дисертації, має бути виваженим, плановим і достатньо прозорим для суспільства процесом, результатом якого є гарантований захист національних інтересів від деструктивних впливів із-зовні. Характер перспектив розвитку воєнної політики України мусить узгоджуватись з тенденціями та еволюційними змінами в засобах і способах її реалізації з обов’язковим урахуванням тенденцій ведення сучасної збройної боротьби.

На підставі аналізу емпіричної бази та теоретичних узагальнень, в дисертації визначені основні принципи реалізації воєнної політики України в сучасних умовах: пріоритетність мирних засобів у воєнно-політичній діяльності стосовно розв’язання конфліктних ситуацій; адекватність політичних заходів протидії реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та узгодженість дій органів усіх гілок влади стосовно реалізації воєнної політики; відкритість для демократичного цивільного контролю (за винятком випадків, стосовно яких у чинному законодавстві зроблені застереження) механізму прийняття рішень щодо оборонної політики держава. З огляду на таку постановку проблеми перспективними напрямками воєнної політики України запропоновано вважати: створення та розвиток власної правової бази; всебічний розвиток взаємовигідного міжнародного співробітництва у сфері створення сучасної, адаптованої до міжнародних вимог, нормативної бази; подальший розвиток оборонно-промислового комплексу, орієнтованого на потреби воєнної організації держави та на забезпечення реальної самостійності і незалежності; створення необхідної нормативно-правової бази та надійних працездатних механізмів практичної реалізації воєнної політики; наукове визначення та чітка оптимальна реалізація на практиці співвідношення складових воєнної політики.

Узагальнюючи проаналізовані аспекти воєнної політики України, стверджується, що стратегічною метою України у сфері воєнної політики є запобігання війнам та збройним конфліктам, а також політичне забезпечення необхідних умов для успішного протистояння можливим видам збройної та іншим видам агресії, аж до прийняття політичного рішення на силову протидію агресії. Обґрунтовано висновок про те, що